Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр

Віра здригнулася.

— Як це розуміти?

— А дуже просто. Він сховав тут якусь річ, а хтось інший розшукував її. Коли я щось від когось ховаю, то, мабуть, знаю, кого ця річ цікавить. Тому Арнольд теж мусить знати злодія. Отже, його могли знати й ви.

Віра Клімова широко розплющила очі. В них були здивованість і переляк.

— Ви що, з глузду з'їхали! Тут нічого немає й не було.

— А де ж воно?

— Ви запитуєте в мене? Знайдіть злодія, і він вам розповість.

— Ми його все одно знайдемо, — посміхнувся Карличек, — навіть якщо нам у цьому не допоможете ні ви, ні Арнольд Фієдлер.

Клімова бачила наслідки дій злодія. Він перетрусив і знищив усе, що тільки можна було знищити. Незнайомець уважно роздивлявся речі, а потім руйнував їх. Біля входу стояв красивий камін. Сокирою побито коштовну кахлю, позолочена решітка валялася на підлозі, колосники виламано і навіть інкрустований карниз поколото на дрібні скалки. Фотографії злодій повиймав з рамок або порубав. Це були краєвиди, мальовничі куточки міст і сіл, і серед них жодного портрета. Дерев'яні сходинки, що ведуть на горище, порубані сокирою. Навіть не вірилось, щоб усе це могла зробити одна людина… Потовчені грамофонні пластинки, розбитий патефон, роздертий на дві половини акордеон, випотрошений батарейний радіоприймач, четверо м'яких крісел розпанахані ножем… Схоже на те, що тут і справді щось настирливо шукали, знаючи, що воно сховане вміло й надійно.

Віра зблідла.

— Божевільний! Це міг зробити лише божевільний! Довідайтесь, може, хто втік з лікарні?

На кухні картина була ще гіршою. Битий посуд і розламана мебля не давали навіть можливості зайти всередину. Злодій відірвав балон газової плити, повикидав консерви, висипав продукти, перекинув кошик з яйцями…

Здавалося, що будинком пройшов смерч. Сліди його були і в просторій спальні, і в кількох інших кімнатах. Матраци, подушки, дзеркала, книги, аптечка — все цікавило злодія.

Ми вийшли в садок, зупинившися спершу на вузенькій терасі. Газони були в кількох місцях пошкоджені, кущ аґрусу зламаний. Загін Скали помітив тут кілька слідів, нашвидкуруч присипаних землею.

Біля водозбірної колонки з довгою ручкою валялась перекинута бочка для дощової води.

Крізь двері у фундаменті будинку ми спустились у склеп. Злодій побував і тут, — шукав щось у старій скрині з різним непотребом, розпанахав два паперові мішки з цементом. Серед склепу валялось перекинуте відро.

Важко було навіть уявити собі, щоб ніде не залишилося відбитків ніг злодія. І все ж жодного сліду не було.

— Він потурбувався про це, — сказав Карличек. — А можливо, так сталося просто випадково. Незнайомий поливав землю в садку, щоб побачити, де вода краще фільтрується. Так завжди шукають місце, куди щось недавно закопали. Цей чолов'яга поливав також і долівку в склепі, тож не дивно, що слідів не залишилось.

Оглянувши сарайчик, де також господарював непроханий гість, ми знову повернулися в будинок. Карличек ішов першим, я останнім. Біленькі туфельки і розкішна біла сукня Віри Клімової втратили свою свіжість. Але вона не звертала на це уваги. Дівчина була похмурою й пригніченою. Потім я довідався, що Віра мала намір сходити на танці, але, побачивши на вулиці автобус, сіла й поїхала на дачу.