Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр
- Автор: Фиккер Эдуард
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Переводчик: Геннадій Коновалов
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр». Краткое содержание книги:
Гострі, цікаві й повчальні повісті Фіккера перекладені кількома мовами світу, а останню з них екранізовано.
Він не заперечував.
В управлінні я провів коротеньку нараду. Після розмови із Скалою в залі фотоательє треба було дати деякі додаткові розпорядження. Ми все ще не втрачали надії, що найближчим часом знайдемо Арнольда. Тепер його треба шукати в районі, де він сьогодні з'являвся. Я приблизно визначив зону. Скала висловив припущення, що хлопець міг оселитися також в одній із зачинених владою приватних крамничок. Квартири Гадраби, Бочка і Флори Мілнерової були за межами цієї зони, але їх також варто, взяти під нагляд. Необхідно розпитати у мешканців будинків, чи не з'являвся там юнак з прикметами Арнольда та стежити за квартирою Фієдлера, фотоательє і сусідніми вулицями. Я наказав ще раз уважно допитати колишніх товаришів Арнольда, можливо, хто-небудь з них знає або здогадується, з ким він зараз дружить.
— Я поїду огляну дачу, а товариші нехай негайно приступають до виконання доручень, — звернувся я до Скали. — Коли я повернуся, вже, напевне, будуть якісь новини. Дозвольте мені взяти з собою Карличка.
— Будь ласка, — погодився Скала, — але ви запізнитесь на вечерю. До дачі добрих тридцять кілометрів. — І, звертаючись до Карличка, додав: — А як буде реагувати на це ваша бабуся?
— Як завжди, — спокійно відповів той.
Потім надійшло повідомлення з лабораторії. Сліди на ключі виявилися людською кров'ю, але вони були вже давні й до подій останнього тижня не могли мати ніякого відношення.
— Ми візьмемо на дачі зразки грунту, щоб потім зіставити його з землею на протекторі мотоциклетних коліс, — сказав я і попросив знайти якийсь посуд.
Лоубал і Трепинський одержали від мене окреме завдання. Вони повинні були докладно розпитати про все мешканців будиночків в районі дев'ятнадцятого кілометра, правдиво розповівши їм про загублений кимось мотоцикл. Звичайно, про існування тайника вони не мусили говорити.
Я сподівався, що їм удасться зібрати хоч якісь відомості про мотоцикліста. Головну ж надію я покладав тепер на свій план; він, правда, ще не був схвалений штабом, але збір інформації в районі дев'ятнадцятого кілометра тільки сприяв би його виконанню.
— Потім треба терміново й уважно вивчити листування Фієдлера із його англійськими друзями, — додав я. — Викличте негайно спеціалістів.
Отже, роботи вистачало всім.
— Зберіть також усі відомості про людину на прізвище Яндера. Можливо, про нього є дані в картотеці втікачів. Це теж найтерміновіше завдання.
Нарешті справи було владнано, і ми з Карличком спустилися до машини.
Зручно влаштувавшись на задньому сидінні, відпочивали аж до самої дачі.
Карличек непокоївся, що в надвечірніх сутінках ми нічого не побачимо. Я заспокоїв його. Там є дві газові лампи по триста свічок, а при такому, освітленні, кажуть, видно краще, ніж удень. Отже, поза нашою увагою не залишиться нічого суттєвого. Крім того, у нас є ще два потужних електроліхтарі.
— Як ви гадаєте, що могло цікавити на дачі того невідомого злодія? — запитав я Карличка.
— Щось зовсім невеличке і плоске, — відповів він. — У протоколі є припущення, що це були папірці, бо злодій здирав навіть наклеєні картини. Але я не робив би з цього таких висновків. Просто він шукав якусь плоску річ. Це міг бути і клаптик матерії, і фотоплівка, і металевий жетон, і що завгодно…
Шлях стелився під колеса нескінченною стрічкою. Коли ми були вже неподалік від дачі, Карличек попросив зменшити швидкість. Теплий сонячний день поволі згасав. Ми звернули праворуч, на вузеньку спадисту дорогу. Вона трохи покружляла між деревами і спокійно вляглася поряд із шосе. Воно було зовсім поруч, відмежоване від нас густим лісом. Потім ми почали від нього віддалятися і незабаром потрапили у відлюдні місця. З-над обрію сіро-блакитною смугою підводились ліси, оберігаючи надвечірню тишу.
Наїжджена дорога стала такою вузькою, що машина ледве вміщалася на ній. Із-за високих зелених ялин виглядав гребінь даху якоїсь будівлі — то й була дача Фієдлера.
Дорога обминала дачу і губилася в лісі, що дугою огинав двір. Там, за лісом, було ще кілька дач, але не таких гарних, як ця.
Ми ще не доїхали до будинку, як Карличек попередив:
— Там хтось є!
Я придивився і побачив самотню постать; водій, очевидно, також звернув на неї увагу.