Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр

— Я вже вам сто раз казала, — повторила Віра Клімова, — це наша особиста справа.

Я вирішив підійти до неї з іншого боку.

— Послухайте, дівчинко. Ми повинні знати, які у вас відносини з Арнольдом. Це дуже важливо. Арнольд Фієдлер ось уже протягом тижня уникає свого батька, не з'являється на роботу і, як бачите, не прагне навіть зустрітися з вами. І, взагалі, про нього ніхто нічого не чув. Батько дуже хвилюється. Ви знайомі з його батьком?

— Ні, — нервово відповіла вона. — Він мене взагалі не цікавить.

— Скажіть, Арнольд після останньої вашої зустрічі не давав ніякої звістки про себе? Письмово або по телефону? Чи, може, ви самі щось про нього чули?

— Ні.

— Навіть сьогодні? Його аж двічі бачили, але йому пощастило втекти. Так ви навіть не здогадуєтесь, де б він міг бути?

— Я б тоді не чекала на нього тут, — промовила вона після короткої паузи.

— Ви давно з ним знайомі?

З минулої весни. Ми познайомились на танцях.

Ну, а коли по щирості: ви його кохаєте?

— Люди! — з награною бадьорістю вигукнула вона. — Що це за питання! Поруч стоїть пограбований будинок, а ви примушуєте мене сповідатися — кохаю я когось чи ні! Залиште мене в спокої! Я добре знаю, про що можуть розпитувати детективи, а про що ні.

— Тоді зупинимось на танцях, — сказав я. — Що ж, він одразу покликав вас до себе на дачу?

— Це все ваші безпідставні вигадки, — ущипливо кинула вона.

— Як часто ви зустрічаєтесь? На це запитання ви мусите відповісти.

— Якщо мушу, то відповім. Це не становить таємниці. Він заходить до мене кілька разів на тиждень, а потім ми йдемо куди-небудь. У четвер ми всі зустрічаємось у кафе. Там домовляємось про поїздку на дачу. Буває, що в четвер і не зустрічаємося. У Арно не завжди буває вільний час. Боже мій, що вам ще від мене треба?

— Хто ці «всі», що зустрічаються в кафе?

— Хлопці й дівчата. Вони їздили до нього на дачу ще до того, як я познайомилася з ним.

— Отже, вони Арнольдові друзі?

— Звичайно.

— Ви потім перелічите нам їхні імена.

— Я можу й зараз, — погодилась вона. — Протягом цього тижня Арнольд не з'являвся. Навіть хлопці нічого не знали про свого ватажка.

— Ви не запитували про нього в фотоательє? — поцікавився я.

— Ні. Нам заборонено заходити до нього на роботу або додому. А мені. — то й поготів.

— Що ж він — соромиться вас, чи що?

— Мене нема чого соромитись, — невдоволено одказала Віра.

— Ну, а тих, інших?

— Їх так само. Йому соромно перед нами за свого батька.

— І довго ви тут на нього чекали?

— Я ждала, що він заїде за мною.

А сюди прийшли тільки сьогодні?

Так. Думала, що він, напевно, тут.

— З іншою? — озвався Карличек.

— Що ви базікаєте? — образилась вона. — Нещасний! Ви не знаєте його! Якби знайшов собі іншу — відразу сказав би мені про це. Не чіпайте його! Він уладнає свої справи і неодмінно одружиться зі мною. Так що мені нема чого боятись.