Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр
- Автор: Фиккер Эдуард
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Переводчик: Геннадій Коновалов
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр». Краткое содержание книги:
Гострі, цікаві й повчальні повісті Фіккера перекладені кількома мовами світу, а останню з них екранізовано.
Я нічого не відповів.
Ми вже збиралися виходити, коли в коридор вскочила Клімова, а слідом за нею наш шофер.
— Пробачте, товаришу капітан, — розгублено почав шофер, — але вона не послухалась мене і вискочила з машини.
— Що трапилось? Ви злякалися?
Віра Клімова ступила крок уперед і втомлено промовила:
— Будьте обережними при зустрічі з Арнольдом. У нього пістолет.
Я запитав, коли вона про це довідалась.
— Давно, — відповіла вона.
— Ви досить несподівано згадали, — сказав Карличек і ввічливо додав: — А зараз час додому, будемо пломбувати двері.
Водій відступив крок, але Віра не рухалась. Тому мені довелося взяти її за лікоть і вивести надвір.
— Чому ж ви одразу не сказали нам про це?
Вона глибоко зітхнула.
— Про це знають всі наші. Хтось із них все одно сказав би, а ви б тоді подумали, що я сказала неправду.
— А ви цього не хотіли б?
— Звичайно. — Вона опустила очі. — Тим більше, що зброя потрапила до Арнольда випадково.
Карличек ставив пломбу на дверях будинку.
— І Арнольд користувався нею? — втрутився він.
— Ні. Цього ще не вистачало!
— Готово! — оголосив Карличек, і промінь його ліхтарика весело пробіг по верхів'ях ялин.
Я більше ні про що не розпитував дівчину. Ми попрямували до машини. Карличек сів поруч з водієм, а ми з Вірою — ззаду. Автомобіль розвернувся і, спрямувавши яскраве світло фар далеко вперед, рушив до міста.
— Спробуйте пояснити, — звернувся я до Віри Клімової, — як потрапив пістолет до Арнольда?
— Будь ласка, — погодилась вона. — Я думала, що вам просто нецікаво слухати… Один час до нас на дачу приїздив хлопчина на прізвище Ферулік.
— Йозеф Ферулік? — озвався Карличек.
— Так, Йозеф.
— Дивно.
— Ви його знаєте?
— Розповідайте…
— Він зараз у в'язниці.
Карличек мовчав. Мені ще раз випала нагода переконатись у його винятковій пам'яті й поінформованості. Отож Віра Клімова мусила говорити тільки правду, аби не потрапити в. скрутне становище. Вона нахилилася до Карличка.
— Вам відомо, що на суді він навіть не згадав імені Арнольда? Не сказав і про те, що приїздив до нас. Але спершу ми й не уявляли, що це за птах! Лиш потім, з газет, довідались, що він ніде не працював, займався темними справами, і його заарештували.
Віра Клімова обіперлася на спинку сидіння і важко зітхнула.
— Якось він прийшов до нас і почав вимагати, щоб Арнольд дозволив йому жити на дачі. Арно вигнав його. Ферулік почав опиратись, але сила була не на його боці. Тоді він несподівано вихопив пістолет і вистрелив у Арнольда, але не влучив. Ми злякалися, і сам Ферулік також. Проте він попередив, що стрілятиме в кожного, хто підійде до нього. Та Арнольда важко злякати. Він кинувся на Феруліка, відняв у нього пістолет і так ударив по голові, що ми потім цілу годину одливали його.
— І з того часу пістолет залишився у Арнольда? — запитав я.
— Так, він не повернув його Ферулікові і суворо попередив, що, коли той не відчепиться, ми повідомимо поліцію. Хлопці відтягли Феруліка лісом до шосе, і Арнольд наказав, щоб ми про цей випадок мовчали…
— Ферулік не пробував помститися?
— Ми й самі цього боялися, але потім, коли прочитали и газеті…
— А тепер доводиться боятися іншого, — сказав Карличек. — Ви ж знаєте, що всіх ваших друзів і вас слід віддати до суду за збереження зброї?
Віра Клімова нічого не відповіла, а Карличек знову тупився поглядом у вікно, і решту шляху ми проїхали мовчки.
Ось і місто. Ми звернули на вулицю, де мешкала Віра Клімова, і зупинилися біля будинку № 1200. Карличек нагадав їй на прощання:
— Завтра сидіть удома. Може, ми потребуватимемо нашої допомоги.
Ми поїхали далі.
До кабінету зайшли разом із Карличком. В канцелярії самотньо сидів черговий офіцер. Він сказав мені, що всі нові повідомлення лежать на моєму столі.
Розшуки Арнольда не дали наслідків.
Мешканці будинків у районі дев'ятнадцятого кілометра нічого нового не повідомили.
Про минуле Яндери відомо аж надто мало. По місцю його колишньої служби встановлено, що звуть його Ярослав. Біографія цього типа кудись зникла.
Вивчили англійську кореспонденцію Бедржиха Фієдлера, проте теж нічого підозрілого не виявили.