Вибрані твори в двох томах. Том 1

15.ХІІ.38

ДАЛЕКІ ДНІ

Далекі дні, гаї осінні, в задумі сонячній земля.

Нам на обличчя павутиння спадало з сонного гілля.

В мені живе та осінь рання, той тихий шепіт не затих.

О, сльози першого кохання на віях довгих і густих...

18.ХІІ.38

ДОЩ

Б’є годинник. Дощ надворі. Плачуть вікна в темноті.

А у мене в серці — зорі, в серці зорі золоті.

Крикне іноді сирена, й знов осіння тишина сонно лине. А у мене в серці — музика ясна.

Крізь дощові загорожі десь пливуть огнів рої.

А у мене в серці — рожі і сміються солов’ї.

Так безмежно і натхненно.

І горять, горять уста...

Це тому, що біля мене ця голівка золота.

7.ХІІ.38

ЗИМА

Зима. Сніги. Лютує хуга, кров заморожує до дна.

І серце так повільно стука.

Але з-за гір летить весна.

Вона не любить? Серця хуга тобі чужа і навісна.

Настане час, ти стрінеш другу, з любов’ю вернеться весна.

18.ХІІ.38

СНІЖИНКИ

Сніжинки, надворі сніжинки роями летять до вікна. Смієшся ти ніжно і дзвінко, така загоріла й міцна.

Тобою кімната розквітла, такою ще ти не була.

Бо стільки і щастя, і світла ти з моря мені принесла.

Дивлюся в зіниці прозорі і в них не находжу я дна. Сніжинки, сніжинки надворі, а в серці моєму весна.

11.XIІ. З8

В ТУМАНІ

Вже погасли неба чорні грані, потонуло десь крило зорі.

Я піду на вулиці туманні, де жевріють жовті ліхтарі.

І пливтимуть люди мимо, мимо, наче тіні, в сонну тишину.

Може, може, тінь твоя незрима нагадає про мою весну.

Гарно так, бездумно, до утоми, все іти й не знать, куди й чого, відчувати дотик твій знайомий до чола холодного мого.

В шумі вітру, вітру голубого, ти стоїш. На гори лине мла.

І на морі місячна дорога у краї незнані пролягла.

Теплий вітер віє над тобою.

А у нас зима уже як слід, і Дніпро похмурою габою закував, укрив давно вже лід.

Там, на півдні, квіти над тобою нахилили грона запашні, а у нас, у срібному завої, білий грудень бродить в тумані.

З груднем я броджу в тумані тому, і незримо біля мене ти,

і, здається, в вітрі золотому аромат свій шлють мені цвіти.

Я іду тривожною ходою.

Може, це приснилося мені, що з тобою, рідною тобою, розмовляю я у тишині.

Ти смієшся молодо і дзвінко крізь туман і сніжну каламуть, під беретом, ніжним, як пушинка, сині очі зорями цвітуть.

7.XIІ. З 8

НА ЛИЖАХ

Журавлі вже давно одлетіли у далекі і теплі краї.

І земля вся засніжена, біла, кличе в срібні простори свої...

Гострий вітер шумить над рікою, що замерзла і вся — як блакить. Ми на лижах у полі з тобою, тільки сніг під ногами рипить.

Як люблю я любов до земного, ці сніжинок лазурні цвіти!

А навколо нікого, нікого, ні душі, тільки я, тільки ти.

Тільки тіні за нами, лиш тіні, тільки вітер сліди заміта.

О, снігів голубе безгоміння

і холодні й покірні вуста!

15.ХІІ.38

ВДВОХ

Вітер з опівночі, сніг і вишина.

Сині-сині очі, шубка хутряна.

Ліг тобі на брови наче білий мох.

В ніч оцю зимову гарно йти удвох.

Ліхтарів намисто в муті сніговій.

Рідне, рідне місто, я навіки твій.

11.XII.38

ГРУДЕНЬ

Тепло, затишно в кімнаті, на столі стоїть вино.

Білий грудень волохатий заглядає у вікно.

Закінчив давно вже гру день, погасив огнів мечі.

Мабуть, хоче випить грудень, щоб погрітись уночі.

Буде стукати до ранку, щоб його я не забув.

Я вікно одкрив і склянку в ніч і вітер простягнув.

А в вікно — рука туманна, очі блиснули у млі.

І пішов хитатись п’яний білий грудень по землі.

19.ХІІ.38

КАШТАНИ

Блідий вечір сонно тане. Я дивлюся у вікно.

Жовте листя із каштанів облетіло вже давно.

Але це їм не нещастя і не дні негоди злі.

В них мереживо сріблясте замість листя на гіллі.

Так і нам з тобою буде: на щоках одквітне мак, і на зміну літа-чуда прийде старості зима.

Прийде тихою ходою, але серце ще і ще, як за юності палкої, буде битись гаряче.

8.XII.З 8