Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
— Якраз не було. Я саме розійшлася з Тіною. Вірніше, вона мене кинула. Сказала, що це був лише експеримент, а тепер вона хоче стати нормальною дівчиною, знайти собі хлопця і жити, як усі. Щоб позбутися мене, Тіна навіть змінила квартиру… Тільки не кажи, що її примусили.
— Можливо, примусили. Можливо, чимось погрожували. А може, просто добре заплатили.
Тут Аліса пригадала, що через два чи три місяці мигцем бачила Тіну за кермом новенького спортивного авта. Але Маріці про це не сказала, бо розуміла, що вона витлумачить цей факт однозначно на користь своєї версії.
— Я впевнена, що ти помиляєшся. Джейн не поводилась, як шпигунка.
— Кейт також не поводився, як шпигун. Поки він сам не дав це зрозуміти, я навіть запідозрити не могла, що він наглядає за мною.
Аліса похитала головою:
— Я кажу зовсім про інше. Якби Джейн працювала на Послідовників, то не ставила б мені ультиматуму, не змушувала б мене обирати між нею й тобою. Якраз навпаки — пристала б на нашу пропозицію…
— На твою пропозицію, — уточнила Маріка. — Я погодилась тільки заради тебе. І, якщо чесно, рада, що Джейн відмовилася.
— У тім-то й річ, що відмовилася, — стояла на своєму Аліса. — А це ж був шанс зблизитись і з тобою. Дуже гарний шанс. Визнай.
— Та мабуть, — неохоче визнала Маріка. — Тут щось не так… — Вона перекинулася на спину й позіхнула. — Алісо, стервочко, ти геть прогнала мій сон.
Саме цього Аліса й прагнула, завівши з Марікою розмову. Присунувшись до неї, вона грайливо мовила:
— Не переймайся. Я допоможу тобі заснути.
— Ага, — промимрила Маріка, обнявши її. — Ти завжди отримуєш, що хочеш…
Утім, цього разу Аліса отримала зовсім небагато. Вона вкрила Марічине обличчя поцілунками, закотила сорочку й стала цілувати її груди та живіт. Маріка стогнала від задоволення, але все тихіше й тихіше — і зрештою, геть розімлівши від пестощів, міцно заснула.
Совість не дозволила Алісі будити її. Вона розправила на Маріці сорочку, вкрила її ковдрою, а сама вибралася з ліжка, підійшла до комода і вдягла білизну. Потім відчинила шафу з верхнім одягом і замислилася, що вибрати. На думку їй спало з’їздити до Джейн і ще раз спробувати помиритися. Та після недовгих вагань вона відмовилася від свого наміру — не хотіла знову ятрити рану. Їхній розрив був логічним та неминучим, тут нічого не можна було вдіяти. Аліса довго лавіювала між двома дівчатами, але зрештою їй довелося зробити вибір. Вона обрала Маріку і вважала, що вчинила правильно. А проте, її почуття до Джейн ніде не поділися, вона була б щаслива просто дружити з нею. На жаль, дружба після кохання — рідкісне явище.
Аліса дістала з шафи легкі штани та просту домашню кофтину. Вона вирішила нікуди не їхати.
„Як ти там, Джейн?“ — подумалось їй. — „І хто ж ти насправді?…“
Частина третя
НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ
Розділ 17
Стен прокинувся рвучко, зненацька.
У шатрі було ще темно, лише крізь щілини слабко пробивалися відблиски розпалених зовні багать. За ширмою рівно сопів носом його зброєносець, а біля входу чулася тиха й неквапна розмова двох вартових.
Утім, Стена розбудили не вони. Цієї ночі він узагалі спав дуже погано, неспокійно, часто прокидався, а потім знову забувався в тривожному сні. Але цього разу ясність думок у його голові свідчила про те, що він прокинувся остаточно.
Поруч безтурботно спала юна п’ятнадцятирічна дівчина — донька одного з маркитантів, що супроводжували в поході їхнє військо. Її батько нітрохи не заперечував, коли Стен накинув на неї оком, а навпаки, лише тішився з цього. Усім було відомо, що молодий князь непостійний у своїх захопленнях, але добре дбає про колишніх коханок, забезпечує їх чималим посагом і завжди знаходить їм гідну пару. Стен ніколи не чіпав заміжніх жінок, бо вважав недостойним для себе принижувати їхніх чоловіків — адже вони, бувши нижчими від нього за станом, не могли поквитатися за спаплюжену честь.
Стен знову приліг біля дівчини, заплющив очі і ще кілька хвилин лежав нерухомо, поки не переконався, що справді не засне. Тоді встав, одягнувся і вийшов з шатра. Вартові миттю припинили розмову й виструнчилися, вітаючи його. Він відповів їм кивком.