Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

6.3. Суддівство

В історії Гетьманщини суддівська страта та доволі велика група осіб, які брали участь у кодифікаційному процесі (як на офіційному, так і на приватному рівнях), були тісно пов’язані між собою і фактично, як побачимо далі, утворювали єдину професійну спільноту.

Подібно до того, як ложові суди були ключовою ланкою в системі судових установ Гетьманщини, пожові й до певної міри генеральні судді (більше «політична» посада), а після реформи — гродські, земські і підкоморії, утворювали професійну страту службовців від юстиції. Усі суддівські посади, включаючи міські, були виборними. Виборність суддів відповідала традиції правової культури Речі Посполитої. Про це красномовно свідчать порядок обрання, приведення до присяги, а також вимоги до претендентів на суддівство, базовані на нормах Литовського статуту і збірниках німецького міського права. «Права, за якими судиться малоросійський народ» передбачали віковий, майновий і освітній ценз, моральні якості, вимоги до цивільного стану, громадянського статусу і конфесійної належності майбутніх суддів. Отже, «в чин судейский имеют быть избираны люди достойный, заслуженный, в верности императорскому величеству не подозрителныи, добросовестный, грамотный, в правах искусный, управителныи, из законного супружества рожденный, чесного обхождения, в словах и в делах постоянный, да оные ж избираемыя персоны были б совершенных лет, по крайней мери не менше 25 и не вышше 70, а не избирани б были немии, глухии, лишенный ума, и изувеченный на здоровю, ни пяници, ни лихоимци, ни мздоприемныи, ни иноземци, ни новокрещенныи, ни в клятве сущии, ни опубликованный безчестными, також неверный, отступники от веры християнския и геретики». Обирати треба «…не излишне богатых, который общество утеснять обыкли, но и не веема скудных, который ради скудости служит паче, а не судить способны, но средных»[312]. Важливим критерієм була також осілість: «владение свое в том полку имеющий», — цитує А. Й. Пашук один з гетьманських універсалів[313]. Обов’язок судді — «судить по сему праву и по написанним в нем артикулам; по своєму же умствованию, догаду, самомнению и по собственному знанию ничего не судить и не приговоривать, но по силе производимых в суде речей и по правил ным сторон доказательствам приговор чинить имеет»; «не смотря на лица, без всякия страсти, гнева, злобы, милости, страха, похлебства, поноровки, дружбы, по самой истине, за совесть и по правам, безволокитнно и без богоненавистного лицемерия и противны истине проклятых користей»[314].