Чорний лабіринт. Книга друга
- Автор: Сичевский Василий Павлович
- Серия: Чорний лабіринт #2
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чорний лабіринт. Книга друга». Краткое содержание книги:
Героям роману Федору Крайніченку та Андрію Гаркуші, самим життям поставленими перед моральним вибором, доводиться осягати сутність істинного патріотизму в боротьбі з мораллю націоналістичних недобитків, які продаються за іудині срібняки заокеанським яструбам.
Зайшов Климишин. Блідий, руки трусяться. Бойовик підштовхнув його на середину кабінету і вийшов. Зависла важка й довга пауза. Всі троє дивились на нього, ніби вперше бачили. А його й справді було важко впізнати: схуд, синці під очима, щоки позападали, як у хворого на сухоти. Вигляд Климишина справив належне враження і на пана прем'єра, і на професора. Бандера відзначив це з приємністю. Про те, що його давній друзяка Климишин краде з каси гроші, він довідався десь півроку тому. Розставив капкани і впіймав злочинця на гарячому. А далі вже, як кажуть, все було справою техніки… Розрахунок теж нескладний: украв п'ять тисяч а чи п'ять мільйонів — хто знає, хто доведе скільки, коли з фінансових книг видерті цілі сторінки.
— От що, панове, — сказав Бандера, знову сідаючи до столу. — Ми маємо з'ясувати, куди поділись гроші і хто в тому винен, що організаційна каса порожня, а вся організація стала на грань фінансового банкрутства. Хтось із вас має взяти на себе роль слідчого і ставити цьому телепневі питання… Мабуть, починай ти, Степане, бо я боюсь бути нетвердим або, навпаки, упередженим. Впродовж сливе двох десятків років я симпатизував цьому злодієві. Справедливості ради мушу сказати, що поки не настановили його на фінансового референта, чоловік був чесний і служив нам ревно. Не одного вже підвели під шибеницю ті кляті гроші.
— Боже правий! — упав на коліна Климишин. — Один ти бачиш, що я не винен! Не крав я, панове провідники! Присягаюсь! Заплутався, не впорався з такою силою грошей… Не стало розуму…
— А чого ж не сказав? — спитав Стецько. — Чого мовчав, коли знав, що дурень?
— Дурень, панцю злотий, правдивий дурень! А не сказав тому, що боявся. Як глянув у ті книги, а там чорт ногу вломить. Хто видавав? Кому? З чийого наказу? Нічого не видно! То все вони, Марциняк з Лебедем, повиривали, позаливали чорнилом сторінки звітів. А я не винен, їй-бо, не винен! Най мене бог скарає! — Климишин заплакав, розтираючи по щоках сльози.
— Встань! — раптом твердо наказав Ленкавський. — І відповідай на мої запитання коротко і без комедії.
— Слухаю пана професора, — Климишин схопився на ноги.
— Ти прийняв касу після того, як її вирвали з рук боївки Лебедя?
— Так, саме так…
— Саме тоді була зроблена ревізія каси?
— Ні, ревізію зроблено зовсім недавно. Ревізію книг.
— А грошей?
— Та вже не було що ревізувати, — похнюпився Климишин.
— Як?! — схопився на рівні Стецько. — Коли завернули касу, я на свої очі бачив, була повна!
— Що ви бачили? Сльози ви бачили… — глипнув на Бандеру Климишин.
— Брешеш! Золото бачив, діаманти, банкноти! — наполягав Стецько.
— То все фальшоване… Я сам думав, коштовності, а вони підмінили! Що треба забрали, а натомість… Я коли довідався, на смерть перелякався і доповів про те панові чоловому. Скажіть же, що я вам говорив, бо й справді подумають, що брешу.
— Говорив… — підтвердив Бандера.
— І що все до останнього було підмінене, сфальцювало? — запитав, ледве стримуючись, Ленкавський. Він уже починав розуміти, яку комедію розігрують перед ним Бандера з Климишиним. — І жодного правдивого долара в касі не лишилося?
— Я такого не кажу, пане професоре. Боронь боже, було трохи… Та з вашого ж наказу на ті гроші були купили рибну фірму в Аусбургу і пакети акцій ще двох німецьких фірм, які, на наше нещастя, ось-ось луснуть. Не мають сили проти американського капіталу. Окрім того, кожна висилка наших людей до краю потребує чималих грошей. Утримання, одіж, зброя, спорядження — все те вартує на тисячі й тисячі… А добувати їх було нелегко…
— Тебе послухати, так ти ще й героєм себе виставиш, — втрутився Стецько.
— Ні, пане зверхнику, я не був героєм… Я вірно служив національній ідеї і як міг працював для неньки-України.