Погода, яка змінила світ
- Автор: Розенлунд Маркус
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-60-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Погода, яка змінила світ». Краткое содержание книги:
Досвідчений журналіст, цікавий оповідач Маркус Розенлунд, подорожуючи машиною часу крізь століття, демонструє, як погода руйнувала цілі цивілізації та визначала переможців воєн. Крізь сплетіння наукових фактів з історією та суспільними науками ви дізнаєтесь, який існує зв’язок між казковими тролями і кліматичними змінами, між «Криком» Едварда Мунка та виверженням вулкана, між поразками видатних полководців і примхами стихії. Втім, ця книжка – не набір сухих фактів. Пояснюючи складні речі простими словами, часом із гумором, автор застерігає проти того, що може статися, коли нехтувати глобальним потеплінням сучасності.
«Погода, яка змінила світ» – безумовний подарунок для поціновувачів художнього репортажу, кліматології та історії.
Не викликає заперечень, що важливою причиною холоду є кілька потужних вивержень вулканів, які, вивергаючись, випльовували в стратосферу випари, що затуляли сонячне світло (починаючи «вулканічні зими»). Частинкою пазла є, мабуть, сповільнення Гольфстріму та незвично потужна активність Ель-Ніньйо у Тихому океані, а також ослаблене сонячне випромінювання.
Холод XVII століття, зокрема, зазвичай пов’язують із періодом зменшення кількості сонячних плям, що тривав між 1645-м і 1715 роком. Уже згадуваний мінімум Маундера, названий на честь британського астронома Едварда Вальтера Маундера, який у 1894 році вперше описав це явище.
За однією теорією, на клімат вплинуло послаблення ультрафіолетового випромінювання, спричинене, своєю чергою, зменшенням кількості сонячних плям. За «нормальних» умов, сонячних плям значно більше, УФ-випромінювання сильніше, а велику його частину поглинає озоновий шар Землі, особливо навколо екватора. Це дещо відпихає одна від одної високі струмові течії (полярну та субтропічну), полярна струменева течія, зокрема, зміщується на північ.
Упродовж Малого льодовикового періоду, приміром протягом Маундерівського мінімуму, сонячних плям було мало, сонячне УФ-випромінювання було слабким, а полярну струменеву течію віднесло далеко на південь. Циклони, маршрут яких визначають струменеві течії, пройшли південніше Європи, принісши з півночі холодне повітря.
Якщо скласти мапу погоди типового зимового дня Малого льодовикового періоду, наприклад, у XVII столітті, то над Північною Атлантикою ми побачимо блокувальний антициклон, що зупиняє м’які та вологі атлантичні бризи. Ці бризи за нормальних умов приносить із південного заходу циклон, вони пом’якшують зимові морози або приносять улітку прохолодний дощ. Такі порушення зумовили домінування холодного континентального клімату. Прийшла сибірська зима, так би мовити.
Така погодна модель є типовою для ситуації, коли так званий «індекс ПАО» (Північно-атлантична осциляція) – від’ємний. За від’ємного індексу ПАО атмосферний тиск над Ісландією вищий за норму, а високий тиск над Азорськими островами послаблюється. Якщо комусь кортить дізнатися, що це означає на практиці, той може оглянутися в порівняно нещодавній 2010 рік. Тоді сонце було здебільшого без плям, індекс ПАО набув від’ємних значень, як наслідок, у Європу прийшла незвично студена зима. Це були, коротко кажучи, умови, що трохи віддалено нагадували про Малий льодовиковий період.
Льодовиковим періодом у прямому значенні Малий льодовиковий період не назвеш. Упродовж справжнього льодовикового періоду, останнього у низці похолодань, що спостерігалися більше за останні два з половиною мільйони років, температура впала на цілих 8 °С. Холод, наче у морозильній камері, тримався понад 100 000 років. Справжні льодовикові періоди зумовлені періодичними змінами орбіти та нахилу осі обертання Землі.
Малий льодовиковий період нині вважається одним із циклів Бонда (див. розділ 3), одним з усього восьми періодів регулярних похолодань, що вражали передовсім околиці Північної Атлантики з приблизно 1500-річним інтервалом після закінчення льодовикового періоду.
Тож упродовж Малого льодовикового періоду особливим морозом відзначилося XVII століття, час панування Маундерівського мінімуму. Тоді все Балтійське море замерзло аж до данських проток.
У 1658 році король Швеції Карл Х та його солдати – 12 000 озброєних до зубів воїнів із кіньми та гарматами – промаршували кригою, що вкривала Малий та Великий Бельт, вдаривши данців із тилу й завдавши їм нищівної поразки. Данії довелося піти на величезні територіальні поступки, віддавши Швеції, зокрема, провінцію Сконе. Тим сконцям, котрі воліють радше бути частиною Данії, слід нарікати на тріскучий мороз Малого льодовикового періоду.
Той же мороз скував кригою річки на континенті. Лондонську Темзу теж огорнула 30-сантиметрова льодова ковдра, тож лондонці влаштували так звані frost fair – ринки на замерзлій річці. Нідерландські канали товста крига стороною теж не оминула.
У Норвегії та Альпах льодовики почали наступати, знищуючи поля та зрівнюючи із землею цілі села. У Португалії за одну зиму розігралося цілих вісім лютих завірюх. У 1622 році стамбульська затока Золотий Ріг замерзла разом із Босфором, перейти на інший берег можна було пішки.
Шведський письменник і журналіст Захаріас Топеліус пише про тогочасне життя на Півночі в історичному романі «Розповіді фельдшера». Замість поступового та передбачуваного похолодання вдаряють коливання між екстремальними температурами та всіма можливими явищами. Трохи схоже на сучасне потепління.