Погода, яка змінила світ

Кінець правління Карла ХІ, за Топеліусом, «вразила низка неврожаїв, спричинених незвичними розладами регулярної мінливості пір року». Перший неврожай стався у 1688 році, а впродовж восьми наступних років усе поступово складнішало, наче природа «вийшла з рівноваги».

Топеліус описує суворі зими й чимраз нестерпнішу літню спеку та сухість, паралельно з якими панували «пошесті та лісові пожежі». У квітні 1692 року стояли такі морози, яких «ніхто у таку пору року не пригадував». Багато людей замерзали на смерть, а Центральну Європу засипало «незвичною горою снігу, після чого почалися повені та землетруси».

Але найгірше ще попереду. Великий голод 1695–1697 років, якому передувало кілька років бідних урожаїв, особливо сильно вдарив, як уже зазначалося, по східній частині Шведського королівства – Фінляндії. Майже третина населення (приблизно 150 000 з 350 000 осіб) помирає від голоду та пов’язаних із ним пошестей. Це одна з найбільших децимацій населення в окремій європейській країні від часів чуми. Кількість померлих від голоду в Китаї та Радянському союзі у XX столітті, певна річ, більша, але, коли міряти кількість загиблих проти загальної кількості населення, то Великий голод 1695–1697 років у Фінляндії – абсолютно окрема категорія. Навіть нечувано катастрофічний Ірландський картопляний голод XIX століття не погубив таку ж велику частину населення, як фінський голод 1695–1697 років.

Вступом стала люта зима 1694–1695 років. Тоді чимало людей замерзло на смерть, а фінські церковні записи розповідають про вовків, що нападали на людей у їхніх же домівках.

Наступне літо у східній частині Шведського королівства теж видалося прохолодним: у південній комуні Нюланд жито зацвіло не раніше 6 серпня, а ранні морози знищили ще незрілі посіви. У Тавастії з полів того літа майже нічого не зібрали, а в Естерботтені, хоч і вдалося щось виростити, якість врожаю була настільки низькою, що на насіння багато не залишилося.

Шведська корона відправляла до Естерботтену додаткові вантажі із зерном, але цієї допомоги було замало і приходила вона запізно, у тому числі через брак хорошої комунікації за тих часів. До того ж судна потрапили в осінні шторми Ботнічної затоки, і кілька вантажів пішли на морське дно. Ситуація лишень погіршилася згодом, адже фінські порти захопила крига, що залишалась у воді все більшу частину року.

Січень і лютий 1696 року видалися незвично теплими як для Північної Європи. У Стокгольмі вже другого лютого росла дюймова трава, а в Південній Фінляндії 11 числа того ж місяця з озер скресла крига. Частина селян вирішила скористатися слушною нагодою та почала сіяти. Але 7 березня вдаряє мороз, знищуючи все посаджене. Потому наступає весна із вальними снігопадами, а відтак сніг, почавши нарешті швидко танути, зумовлює повені.

Сівба навесні починається пізно, а все літо дощитиме. Окрім того, морози прийдуть уже 19 серпня. Голод стає дедалі жорстокішим. Люди споживали запліснявіле зерно, через що й хворіли. Печучи хліб, до борошна спершу додавали мелену кору, а згодом кора майже зовсім правила за борошно. Також додавали й мелену солому, що блокувало стравохід і в найгірших випадках ставало причиною повільної мученицької смерті.

Великі групи людей, що голодували, покинули свої домівки в сільській місцевості й ринули до міст, де міська варта ранками забирала від воріт мертві кістляві тіла. Криза гіршає від того, що країни Прибалтики – житниці Півночі – також украй сильно постраждали. У Фінляндії біда ще більше поглиблюється навесні 1697 року, Топеліус пише: