Погода, яка змінила світ
- Автор: Розенлунд Маркус
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-60-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Погода, яка змінила світ». Краткое содержание книги:
Досвідчений журналіст, цікавий оповідач Маркус Розенлунд, подорожуючи машиною часу крізь століття, демонструє, як погода руйнувала цілі цивілізації та визначала переможців воєн. Крізь сплетіння наукових фактів з історією та суспільними науками ви дізнаєтесь, який існує зв’язок між казковими тролями і кліматичними змінами, між «Криком» Едварда Мунка та виверженням вулкана, між поразками видатних полководців і примхами стихії. Втім, ця книжка – не набір сухих фактів. Пояснюючи складні речі простими словами, часом із гумором, автор застерігає проти того, що може статися, коли нехтувати глобальним потеплінням сучасності.
«Погода, яка змінила світ» – безумовний подарунок для поціновувачів художнього репортажу, кліматології та історії.
Труднощі як для церкви, так і для Європи загалом почалися задовго до Мартіна Лютера. Штормовим попередженням став Великий голод 1315–1317 років, брутальний будильник нової кліматичної реальності в Європі.
Протягом Середньовічного теплого періоду в Європі панували сприятливі умови – багаті врожаї та надмір зерна. Населення росло, багато хто переїхав до міст, і виник новий четвертий стан – буржуазія.
Проте відтак світ увійшов у XIV століття, гарні часи та надлишок продуктів пішли у забуття, коли погода стала холоднішою й вологішою, а в Атлантичному океані народжувалися потужні шторми (див. розділ 1).
Найдужче постраждало сільське господарство, також упав попит на продукти ремісників, а тому й знизилися ціни. Цей період називають кризою пізнього Середньовіччя. Нині ми б говорили про сильне падіння економік або про економічну кризу.
Міста, які вщерть набилися людьми впродовж Середньовічного теплого періоду, потрохи маліють. А потому починається лихоліття, 1315–1317 роки, – мільйони європейців помирають, коли дощ і холод стають причиною знищених врожаїв і покинутих хуторів.
У густонаселених містах лютували пошесті. Саме про цей період – Пізнє Середньовіччя – ми думаємо, уявляючи «Темні віки» та попутні брудні, розпачливі злидні. Протягом самого Середньовіччя, приблизно 1000–1300 роки, що збіглося із Середньовічним теплим періодом, не все було так погано.
Згідно з однією теорією, казка про Гензеля, Ґрету та відьму-людожерку має коріння у добі, коли охоплені розпачем батьки полишали дітей напризволяще. У будь-якому разі голод розпочав добу соціальних заворушень, анархії та інколи навіть канібалізму.
Наче цих бід бракувало – у середині XIV століття приходить чума, найсмертельніша епідемія, яка будь-коли вражала людство. Усе погіршилося тим, що голод 1315–1317 років послабив європейців, зробивши їх особливо вразливими до хвороб.
Повсюдний холод також посприяв поширенню чуми, принаймні опосередковано. Дослідження демонструють, як уже зазначалося раніше, що холодніший клімат зменшив популяцію щурів, змусивши бліх, переносників хвороби, шукати нових господарів – людей.
Принесені холодом голод, анархія та хаос завдали сильного удару авторитетові духівництва. Іншими словами, упродовж Ренесансу незадоволення стосувалося не лише торгівлі індульгенціями та розкішного життя священників. Годі й казати про фарс, що зветься «Західна схизма» (1378–1417), коли існувало не менше трьох понтифіків водночас, які сперечалися, хто з них справжній папа. Віряни, може, і могли б таке пробачити, якби церковні пастирі достатньо убезпечували паству за складних часів.
Римо-католицька церква тоді мала монополію на релігію в Європі, а молитви були універсальним інструментом супроти всього зла. А коли настали по-справжньому апокаліптичні, жахливі часи, Бог повернувся до людей глухим вухом і, здавалося, молитви не діяли. Тоді люди з легкістю втратили довіру до своїх духовних лідерів. І до світських лідерів, які сиділи, склавши руки, – теж.
Віки мерзотної погоди, голод і пошесті посіяли також усілякі істеричні забобони та віру в надприродні сили. З огляду на всі події у світі, присутність Зла та диявола була очевидною. Людям бракувало цапів-відбувайлів, тож тягар вини за холод, згублені посіви, хвору худобу та епідемії понесли відьми, яких раптово почали бачити геть усюди. Як наслідок, у цей період – а не за доби Середньовіччя, як можна було подумати, – починається полювання на відьом. У Середньовіччі відьомство вважалося маленьким проступком, за що іноді штрафували. Окрім того, середньовічна церква була переконана, що відьмам несила керувати погодою, яка належить до Його Царства. Але ці погляди в Малому льодовиковому періоді змінюються.
Великі переслідування відьом у Європі протягом XVI та XVII століття коштували життя 35 000 людей, з яких 2000 на Півночі. Більшість жертв – жінки, часто бідні вдови, хоч і не всюди. В Ісландії, наприклад, аж 92 відсотки схоплених – чоловіки. У народних зборах, на яких визначали жертву та її долю, брали участь як чоловіки, так і жінки. Навіть об’єктом полювання не завжди були відьми. У Лівонії, приміром, полювали на перевертнів.
Євреїв теж винили у бідах, пов’язаних із кліматом. На них покладали відповідальність за погоду не так часто, але, наприклад, у XIV столітті у Західній Європі вбивали євреїв, намагаючись зупинити чуму.