Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #3
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 978-966-10-4534-6
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга». Краткое содержание книги:
Дослідження буде корисне для тих, хто цікавиться правдивим, несфальшованим описом подій минувшини.
Однією із найславніших перемог князя Костянтина Острозького стала його перемога над московитами під Оршею 8 вересня 1514 року. Та перемога українського (руського) князя досі мулить пам’ять сучасним московитам, тому вони й поширюють про неї різні брехливі вигадки. Отже, про ту битву слід нашим східним сусідам нагадувати постійно. Одночасно на ній треба вчитися, як перемагати московитів.
«У 1512 р. розпочалася нова московсько-литовська війна. Московські війська підступили під Смоленськ, узявши його в облогу. Правда, ні в 1512-му, ні в 1513 рр. місто не було взяте» [46, с. 26].
Про те, як 1514 року московити завоювали за допомогою зрадника Михайла Глинського Смоленськ та як представник династії татарських князів Шуйських вішав після того на стінах Смоленської фортеці невинних громадян, ми розповідали у попередній книзі. Тож повторяти розповідь про всі ті жахи не варто.
«Перша сутичка між московською армією та військами Великого князівства Литовського (-Руського. — В.Б.) відбулася 27 серпня 1514 р. на лівому березі Березини, де московити зазнали поразки…
Московське військо складалося як з… (московитських. — В.Б.) полків, так і з татарської кінноти. Зовні воно нагадувало більше орду кочівників, а не впорядкований стрій європейського війська…» [46, с. 26–27].
У ті роки (1485–1515) Москва за наказом Османського султана Баязида II (1481–1512) і зі згоди кримського хана Менглі-Гірея (1466–1515) збирала «исконно татарские земли» від Великих Лук і Єльні до Клина та Кашири. Ми про те вже говорили. Московія, перебуваючи васалом кримського хана, платила тому данину і була надзвичайно послушною османським султанам. Саме про те свідчать листи кримського хана Менглі-Гірея до московського князя Івана ІІІ (1462–1505).
«У ніч з 7 на 8 вересня очолюване князем К.І. Острозьким військо здійснило ризикований маневр, форсувавши Дніпро. Кіннота переплавилася вплав, а піше воїнство перейшло річку двома майстерно зведеними мостами. Артилерія скористалася своєрідним понтонним мостом, при зведенні якого були використані великі бочки…
К.І. Острозький, як досвідчений стратег, встиг зайняти оборонну позицію у дві лінії, і вже зранку 8 вересня його військо чекало на противника в повній бойовій готовності. Попереду війська перебувала кіннота: у центрі — важка, а на флангах — легка. Задню лінію війська становили піхотинці й гармати. Також за правим крилом, у ялиновому переліску, був прихований резерв з артилерією» [46, с. 27–28].
Це було перше використання артилерії у бою з московитами, яку вони не бачили в дії в польових умовах. В той час, як Європа вже давно використовувала гармати в звичайних війнах, московська, куплена в Європі, артилерія розміщалась у Кремлі. Московія, як завжди, відставала від Європи, хоча й мавпувала перед нею, запозичуючи абсолютно все. Тому посилання московитів та їх «одностайників» на «дурного» воєводу Івана Челяднина та його самовпевненість, мовляв, «Мені мало половини (війська Костянтина Острозького, яке переправилося через Дніпро. — В.Б.), чекаю їх всіх, і тоді одним разом розправлюся з ними», — є звичайним блюзнірством, черговим очевидним виправданням московської поразки.
Московити не мали навиків нічного бою. Костянтин Острозький це знав і, скоріше за все, був готовий до бою в темну пору. Використовуючи несподівано артилерію вночі, він мав би не менший успіх, ніж удень. Тому головною причиною поразки московитів у битві під Оршею 1514 року була їхня споконвічна відсталість. Свої перемоги вони завжди досягали, закидаючи переможених тисячами та десятками тисяч трупів. Під Оршею 1514 року 30-ти тисяч трупів не вистачило.
«День битви припав на свято Різдва Пресвятої Богородиці. Тому в обох військах було відправлено молебні. Костянтин Іванович звернувся до своїх воїнів з короткою промовою, пригадуючи славні подвиги предків. Він закликав воїнів бути мужніми та гідно захистити рідну землю від загарбників. Самій битві традиційно передувало декілька герців між найвправнішими воїнами з «литовського» та московського боків.
Битву під Оршею заведено поділяти на три стадії. Перша охопила атаку московської кінноти на ліве крило «литовців»… (Московити. — В.Б.) цим маневром сподівалися відрізати противника від переправи. К.І. Острозький розгадав наміри московських воєвод. Після того, як «литовці» витримали стартовий натиск московської (татарської. — В.Б.) кінноти, він ввів у бій своїх резервних кіннотників. Московським військам довелося відступити.
На другій стадії бою московська кіннота атакувала як правий фланг «литовців», так і фланг лівий, де вони змогли знову відновити наступ. Давши можливість на лівому фланзі розгорнути атаку, «литовці» враз розступилися, і… (московити. — В.Б.) потрапили під шквальний вогонь піхотинців із близької відстані й змушені були тікати. На правому фланзі «литовці» імітували втечу. Московити тут же почали грабувати майно противника, однак потрапили під вогонь польової артилерії. Вони цього не чекали. Взагалі для (московитів. — В.Б.) використання польової артилерії було чимось новим і незвичним.