Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга

Князь Костянтин Іванович користувався у своїх одноплемінників заслуженою славою і, звичайно, — пошаною. Це вже московщина відбила в українців пам’ять і змусила поклонятися своїм вигаданим ідолам: Олександру Невському, Дмитру Донському та збоченцями-убивцям — царям Івану Грозному, Петру Першому і так далі. Настав час схаменутися!

У битві під Вишнівцем 1512 року брали участь також інші гілки знаменитого роду князів Галицьких. Послухаємо:

«У 1512 році він (Михайло Васильович Вишневецький. — В.Б.) стає героєм блискучої перемоги над татарами в долині ріки Горинь.

Недалеко від Вишнівця біля села Лопушне в урочищі, де ще на початку XX ст. було видно сліди розлогих окопів, засипаних чотирикутників, порослих міцними дубами і ясенами, що встигли вирости за минулі чотири віки. Колись, у давнину, тут проходив шлях орди на Волинь. Урочище це було місцем кривавої сутички наших предків з татарами, які билися тут двічі.

У 1494 році тут був вирізаний невеликий загін волинян, що заступив шлях орді, яка просувалася в глиб краю. А через 18 років тут помстилися за полеглих братів.

28 квітня, в день Св. Віталія, на лопушанському полі зійшлися у смертельному двобої 26-тисячна орда перекопського хана Менглі-Гірея та невеликий об’єднаний загін (русько. — В.Б.) -польсько-литовських військ під командуванням К.І. Острозького.

Перед небезпекою, що загрожувала їхньому родовому гнізду, князь Михайло Вишневецький та четверо його синів — у перших лавах оборонців, у волинському ополченні. І хоча сили були нерівні і за ворогом чисельна перевага, військовий талант К. Острозького та чудеса стійкості і відваги, проявлені захисниками, допомогли розбити татар і отримати блискучу перемогу.

Ця битва ввійшла в історію як одна з найкращих операцій, проведених князем Острозьким, «цим руським Сципіоном», як його називали…

За успішну боротьбу з татарами король Сигізмунд І у 1514 році надав князю М. Вишневецькому привілей на місто Брагін (територія сучасної Білорусії) з навколишніми селами і всіма правами» [196, с. 8–9].

Оскільки в другій книзі «Україна-Русь» ми аналізували цю битву та навели текст поеми про неї давнього автора, то, зрозуміло, що повторюватися не слід.

Наостанок зауважимо: навіть той факт, що у наведеній поемі поруч згадуються князь Михайло Васильович Вишневецький зі своїми синами та зовсім невідомий «князь Андрій із Збаража», тобто значно дрібніша особа Великого князівства та Польщі, чи, приміром, «кам’янецький Миколай», свідчить насамперед про спорідненість родів Острозьких і Вишневецьких та про те, що рід князів Вишневецьких був підпорядкованим родом князів Острозьких. Чого не могло бути, якби Вишневецькі походили з роду Корибутів, це — аксіома!