Пригода опівночі. Однієї дощової осені
- Автор: Гуляшки Андрей
- Серия: Абакум Захов #2
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: О. Д. Кетков
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Пригода опівночі. Однієї дощової осені». Краткое содержание книги:
Події цієї гостросюжетної пригодницької книги розгортаються в прикордонних районах народної Болгарії, куди імперіалістичні розвідки засилають своїх агентів, намагаючись перешкодити соціалістичному будівництву, підірвати економіку нової Болгарії.
Проте органи Державної безпеки вчасно знешкоджують підступні плани іноземних агентів.
Головний герой твору — вольовий, досвідчений, талановитий контррозвідник Абакум Захов. Мужньо і невтомно бореться він з прихованими ворогами, вміло викриваючи їх.
Книга пройнята ідеєю безмежної відданості батьківщині і народу.
У Радянському Союзі видається вперше.
Асен знову дуже тепло подякував і потиснув руку Абакумові.
«Як йому хочеться стягти в мене з пальця перстень», — посміхнувся в думці Абакум, але промовчав.
— Випадок для реваншу навряд чи трапиться скоро, — промовив Асен, і на обличчі в нього з'явився зажурений вираз. — Та й взагалі… Через кілька місяців я збираюсь залишити хроніку і працюватиму на студії мультиплікаційних фільмів. Там моє місце. Мультиплікаційні фільми дають простір для фантазії благородного фокусництва. Проте мультиплікація, як відомо, не має нічого спільного з археологічними розкопками. Отже, наші шляхи розходяться… А якщо ми колись випадково і зустрінемося, то навряд чи буде доречно думати про реванш. І все ж я полюбив тебе і вбачаю в цьому щось красиве.
— Я, на жаль, не відчуваю взаємної любові, — відповів Абакум. — Але ти цікавий партнер, цікавий супротивник у змаганні з дотепності і вправності. А змагання з цікавим партнером завжди красиве. — Він наповнив бокали і всміхнувся. — Вип'ємо за красиве, хочеш? — Із задоволенням! — галантно відповів Асен.
І ось випадок знову звів у вітальні підполковника Асена, трохи повнішого, але свіжого, з гладеньким, мов у хлопчика обличчям, і Абакума, що помітно постарів, з сивими скронями. Один виглядав майже юнаком, другий здавався набагато старшим за свої роки. Момчиловська справа та історія з ящуром наклали свій відбиток на обличчя Абакума, але в той же час зробили цю людину більш мудрою. Тепер він був схожий на мандрівника, який повернувся з далеких невідомих країн, зазнавши немало злигоднів і лиха. Борозенки на лобі і дві глибокі зморшки біля куточків рота, сивина на скронях, трохи стомлені очі, які все бачать і все розуміють, свідчили про гіркий життєвий досвід, мудрість і незламну силу духу.
Цього вечора Абакум не затримався довго у підполковника чи тому, що помітив збентеження, точніше якусь незрозумілу тривогу в очах Віолети, яка стежила за ним, чи тому, що його дратувало базікання Асена. А можливо, він просто не хотів заважати закоханим — адже, як відомо, вони ненавидять третього, коли той надто довго затримується в їх товаристві. Пояснивши, що його чекає в місті невідкладна справа, Абакум побажав їм на добраніч і піднявся в свою квартиру.
Деякий час він безцільно ходив по кімнаті туди й сюди, потім зупинився біля каміна і, розворушивши жар, підкинув дров. Йому вже не хотілося сідати в крісло і дивитись, як тріщить полум'я. Походжаючи на кімнаті, Абакум раптом з подивом спіймав себе на тому, що насвистує.
Уперше після триградської історії Абакум почував себе весело. І не соромився цього. Насвистуючи, він снував з кутка в куток. Потім розправив плечі, накинув халат і розчинив двері на балкон. Жадібно вдихаючи свіже повітря, прислухався: в темряві тихо шумів дощ.
Так Абакум стояв кілька хвилин. Потім причинив двері, скинув халат і надів плащ. Загасивши світло, безшумно спустився вниз по сходах і, наче злодій, вислизнув з дому.
Дощ хльостав в обличчя, але ця холодна ласка була приємна йому. Абакум перейшов вулицю і, опинившись за полотном, біля лісу, зник у його густому мороку. Причаївшись під розлогими гілками найближчої сосни, він почав терпляче ждати.
Наче якийсь важкий тягар раптом звалився з його плечей. Абакумові було весело і радісно.
Хвилин через двадцять на подвір'ї спалахнула лампочка, освітивши все навколо яскравим світлом. Крізь смуги світла пробивалися скісні нитки дощу, тонкі, переривчасті. Вони спускались наче з небуття і, блиснувши на мить, вплітались у гілки вишні і знову зникали. Було тихо; як у сні. Тільки шепіт дощових крапель порушував цей спокій.
Та ось рипнула хвіртка і якась висока темна постать швидко майнула через вулицю. Видно, незнайомець добре орієнтувався, бо перескочив канавку у найвужчому і найзручнішому місці. Потім увійшов у ліс і зупинився недалеко від Абакума.
Абакум пізнав режисера і, затаївши дух, старався не ворушитися, щоб не видати себе. Так вони стояли мовчки і нерухомо всього за кілька кроків один від одного.
Лампочка на подвір'ї погасла. Через кілька хвилин згасло світло в усіх вікнах першого поверху. Будинок поринув у кромішню темряву. В глибокому мороку потонула і вулиця. Тільки кроків за п'ятдесят слабо мерехтів, наче лампада, ліхтар.