Пригода опівночі. Однієї дощової осені
- Автор: Гуляшки Андрей
- Серия: Абакум Захов #2
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: О. Д. Кетков
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Пригода опівночі. Однієї дощової осені». Краткое содержание книги:
Події цієї гостросюжетної пригодницької книги розгортаються в прикордонних районах народної Болгарії, куди імперіалістичні розвідки засилають своїх агентів, намагаючись перешкодити соціалістичному будівництву, підірвати економіку нової Болгарії.
Проте органи Державної безпеки вчасно знешкоджують підступні плани іноземних агентів.
Головний герой твору — вольовий, досвідчений, талановитий контррозвідник Абакум Захов. Мужньо і невтомно бореться він з прихованими ворогами, вміло викриваючи їх.
Книга пройнята ідеєю безмежної відданості батьківщині і народу.
У Радянському Союзі видається вперше.
— Можливо, дехто з вас думає, що вона з воску, — зауважив Асен. — Звичайно, кожен має право думати все, що хоче, — вів режисер далі, — але істина одна: ви справді бачите перед собою живу голову людини.
— Розповідай казки, — озвався голова кооперативу. Він також був сердитий, бо бригадир весь час надокучав йому розмовами про боронування..
— Пробачте, — заперечив Асен, — але ваш бригадир кілька хвилин тому поквапився з капелюхом, а ви тепер поспішаєте з головою.
— Бригадир і з боронуванням квапиться, — зітхнув голова кооперативу, — тільки я цього разу не танцюватиму під його дудку, нехай так і запам'ятає!
— І квапитимусь, щоб потім не шукати вітра в полі, — обізвався бригадир.
Асен підніс руку.
— Прошу уваги! Даю слово голові з скриньки. Я, як бачите, стою збоку.
У ту ж мить голова розплющила очі, огляділа холодним поглядом зал і басовито прокашлялась.
— Ой матінко! — вигукнули майже разом кілька жінок.
Зчинився страшенний галас. Зал гудів, наче величезний вулик. А голова, втупивши погляд у чорнооку дебелу молодицю з другого ряду, раптом безцеремонно підморгнула їй.
— Радко, та цей диявол наче тобі підморгує! — повернулась до неї худенька дружина бригадира Михала і голосно хихикнула. Жилки на її тонкій шиї набрякли і стали схожі на сині мотузочки.
— Тихо! — знову крикнув Асен. — Ви бачите, що у цієї голови немає ні тулуба, ні діафрагми, ні інших «деталей», але вона все ж може говорити і міркувати не гірше за вас. Нехай ті, хто ще думає, ніби це омана, зададуть їй питання — вона відповість на них так, як відповіла б усяка жива голова.
— Ей, як твоє прізвище? — спитав хтось.
— Безтулубов, — спокійно відповіла голова.
— Ой лишенько! — перехрестилась якась бабуся.
— Почекайте, — повернувся бригадир Михал. — Зараз я задам їй питання: — Ану скажи мені, який спосіб сівби кукурудзи кращий — рядовий чи квадратно-гніздовий?
— Звичайно, квадратно-гніздовий, — відповіла голова категоричним тоном. І, підвищивши голос, додала: — «Механізатори, застосовуйте квадратно-гніздовий метод — це метод нашого світлого майбутнього!»
— Це мене задовольняє! — сказав Михал.
— Ну й голова! — почулись голоси.
Бабуся знову перехрестилась.
— Послухай, голово, — підвівся бригадир і витер долонею губи, — а час вже боронувати чи ні? Як по-твоєму?
— День рік годує! — мудро відповіла голова.
— Чув? — засяяв від задоволення бригадир, багатозначно дивлячись на голову кооперативу. — Добре чув?
— Чути чув, але її милість живе в скриньці, а не ходить, як ми з тобою, по степу. Звідки ж їй знати, що корінці ще тоненькі, мов ниточки. Пройдуть борони і повитягують їх. А тоді що робити?
— Нічого їм борони не зроблять, — сказала голова. — Ці корінці до глибокої старості доживуть. Запам'ятайте моє слово!
— Коли б ти була людиною, повірив би, — удавано зітхнув голова кооперативу. — А ти сама голова якась. Я не згоден!
Раптом у залі пролунав веселий, соковитий сміх. Сміявся Абакум, який сидів у першому ряду, поклавши руки на коліна.
— Хіба ви не бачите, що все це фокуси! — повернувся він до глядачів.
— Як не бачимо, — обізвався бригадир Михал. — Цілком ясно, що це фокуси. Але я все-таки хотів би, наприклад, знати, як обходиться ця голова без тулуба і де, наприклад, він. Це для мене дуже важливо, бо наш товариш голова кооперативу тільки що публічно заявив шановним зборам, що повірить голові, якщо у неї виявиться тулуб. Так воно, товаришу голово?
— На цьому світі люди за законами живуть, — повільно мовив той і замовк, потім, подивившись на публіку, додав: — Слово не горобець, випустиш — не спіймаєш!
— Оце так голова! — зрадів бригадир. — Браво!
— Браво! — зааплодували в залі.
— Якщо у цієї голови виросте тулуб, — вів далі голова кооперативу, — і вона, вийшовши з скриньки, прогуляється по сцені на своїх ногах і викурить зі мною цигарку, тоді я дозволю Михалу боронувати. Але я хочу, щоб дозвіл цей спочатку агроном підписав.
— Готовий підписати його хоч зараз, — підвівся в глибині залу молодик.
— Сідай, — сказав йому голова кооперативу. — Не поспішай. Нехай спочатку ця голова підійде до мене і викурить зі мною цигарку. А тоді вже.
Абакум кивнув Асенові, який під час цієї розмови стояв на сцені в позі Наполеона.
— Накажи голові вийти з скриньки, — сказав він усміхаючись, — і викурити цигарку.
Але Асенові зовсім не хотілось засмучувати голову кооперативу. Він крадькома підморгнув йому, щоб той не турбувався: я, мовляв, тебе розумію і на твоєму боці. А на Абакума кинув похмурий і навіть ворожий погляд.