Пригода опівночі. Однієї дощової осені

Абакум та інші гості аплодували, але решта публіки не висловлювали особливого захоплення: виконавці були знайомі, і часто повторюваний репертуар встиг набриднути. Тому всі, затамувавши подих, дивились на сцену, коли на ній з'явився Асен. У руках він тримав чоловічий капелюх невиразного сіро-коричневого кольору. Сплющений, із зім'ятими крисами капелюх був схожий на величезну, добре підсмажену перепічку.

Асен повернув його внутрішнім боком до публіки і спитав:

— Є в ньому що-небудь?

— Немає! — дружно відповіли кілька голосів у кінці залу.

— Подивіться добре! — попросив Асен.

Він потрусив капелюх, покрутив його навколо ліктя і знову повернув внутрішнім боком до публіки. І хоч усім було видно, що там нічого немає, повторив питання:

— Є щось усередині?

— Та нічого там немає, скільки разів питатимеш? — загудів сердито з першої лави бригадир рільничої бригади Михал. Він був у поганому настрої, бо голова кооперативу не дозволяв йому боронувати.

— Дуже шкода, — сказав Асен, — що ви дивитесь так неуважно. — Він повернув капелюха тулією вниз і вийняв звідти спочатку вишиту жіночу хустку, потім цибулину і, нарешті, наручний годинник з ремінцем.

— А що я вам казав? — звернувся він до онімілої публіки. — Значить, погано дивились. А ще сердитесь..

І тут грім оплесків струсонув зал. Багато глядачів посхоплювались з місць, дехто затупотів ногами.

— Біс! Браво! — кричали з задніх рядів.

Бригадир рільничої бригади винувато всміхався і тер очі.

Завіса опустилася.

Коли її знов підняли, усі побачили посередині невеликої сцени високий круглий столик на трьох ніжках. З-за куліс з'явився Асен — він ніс чималу і, видно, важку дерев'яну скриньку, бо, поставивши її на стіл, полегшено зітхнув і витер хусточкою лоба.

Скринька стояла до залу передньою стороною. Нічого особливого в ній не було. Звичайна скринька, замкнута простою защіпкою.

Асен повернувся до публіки.

— Товариші, — почав він, — цей номер розрахований на глядача з міцними нервами. Тому, якщо серед вас є надміру вразливі, їм краще тимчасово залишити зал. Отже, ви всі бачили, що я поставив на столик оцю скриньку. Мабуть, ніхто з вас не повірить, коли я скажу, що в ній сховано голову людини. Так, справжню голову людини. Зараз я відчиню кришку, і ви самі пересвідчитесь у цьому. Увага!

Елегантним і спритним рухом він трохи підняв правою рукою кришку і відкинув її назад. Зал здригнувся і тривожно зашумів. Якась жінка тихо скрикнула. Десь у середніх рядах заплакала дитина.

З скриньки справді висунулась голова чоловіка з посинілим обличчям і заплющеними очима. Вона чимсь нагадувала Абакумові голову кінооператора. Тільки в цієї голови були вуса, по-молодецькому закручені на кінцях, як колись у борців-важкоатлетів. У всякому разі, вона мала досить страшний вигляд.