Пригода опівночі. Однієї дощової осені
- Автор: Гуляшки Андрей
- Серия: Абакум Захов #2
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: О. Д. Кетков
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Пригода опівночі. Однієї дощової осені». Краткое содержание книги:
Події цієї гостросюжетної пригодницької книги розгортаються в прикордонних районах народної Болгарії, куди імперіалістичні розвідки засилають своїх агентів, намагаючись перешкодити соціалістичному будівництву, підірвати економіку нової Болгарії.
Проте органи Державної безпеки вчасно знешкоджують підступні плани іноземних агентів.
Головний герой твору — вольовий, досвідчений, талановитий контррозвідник Абакум Захов. Мужньо і невтомно бореться він з прихованими ворогами, вміло викриваючи їх.
Книга пройнята ідеєю безмежної відданості батьківщині і народу.
У Радянському Союзі видається вперше.
Асен слухав Абакума мовчки і хмурився, енергійно перемелюючи міцними щелепами третю порцію курчати. Потім одним духом вихилив бокал вина, глибоко зітхнув і похитав головою.
— Яв багатьох місцях показував цей фокус, — сказав він. — Навіть за кордоном… Минулого року на фестивалі в Каннах… Точніше, під час фестивалю в одному закладі для веселих атракціонів.
Він знову налив собі вина і випив половину.
— Ну й що?
— Нічого, — відповів Асен і похитав головою. — Про що йшла мова?
— Треба повільніше пити, — посміхнувся Абакум. — Мова йшла про твій фокус у Каннах.
— Так ось, — вів далі Асен, закуривши і міцно затягнувшись, — у тому закладі ніхто не міг здогадатись, як я це роблю. Тільки ти один… Думаю, коли б ти навіть і не бачив мене на площі, все одно здогадався б.
— Можливо, — погодився Абакум.
Асен допив вино.
— Тепер ми вже не квити, — зауважив Абакум.
Вони помовчали.
— Так, тепер ти виграв, — зітхнув Асен і сумно опустив голову.
— Це цілком нормально, — промовив Абакум, — що я виграв. Твоїй неперевершеній спритності я протиставлю одну скромну якість: вміння спостерігати. І тому, звичайно, завжди виграватиму.
— Не будь таким самовпевненим, — наїжився режисер, і в очах його промайнув злий вогник. — Бачив я, чого варта твоя спостережливість, коли витягнув у тебе з-під носа ручку. Забув?
— Навряд чи тобі це пощастить зробити вдруге, — посміхнувся Абакум і замовк. Потім вийняв з гаманця срібну монету і почав підкидати її на долоні. Монета була старовинна, неправильної овальної форми, з м'яким матовим блиском.
В очах Асена раптом згасли злі вогники і замість них спалахнули жадібні, а на обличчі з'явився якийсь хижий вираз.
— Яка красива монета! — сказав він мрійливо і, зітхнувши, додав: — Дуже красива! А звідки вона в тебе?
— Грецька монета четвертого століття до нашої ери, — відповів Абакум. — На одному її боці зображена Афіна Паллада, а на другому — великий Перікл. Монета була в обігу в період найбільшого розквіту Афін. За такі монети можна було купити маслинової олії і рабинь, слонову кістку і гетер, виборчі бюлетені і почесні місця на Олімпійському стадіоні. І ще багато приємних речей… Подобається вона тобі?
— О, ще б пак! — вигукнув Асен. — Вона, мабуть, приносить щастя тому, кому належить. Чудова монета!
«На диво жадібний і ласий до блискучих предметів, — у думці доповнював Абакум його психологічний портрет. — Хижий і честолюбний — який букет, о господи!»— і тихенько розсміявся.
— Чого ти смієшся? — насторожився Асен.
— Сміюсь над твоїми словами, що ця монета приносить щастя тому, кому належить. Вона в мене вже три роки.
— Ти щаслива людина, — сказав Асен.
— Дуже, — кивнув Абакум. — Я справді щасливий. І оскільки кажуть, що щасливі люди завжди щедрі, і так воно, мабуть, і є, то я з задоволенням дарую тобі цю античну монету. Візьми її на пам'ять. Нехай вона нагадує тобі про урок сьогоднішнього дня, — а саме: добро завжди бере гору над спритністю рук. Візьми!
Асен подякував і сердечно потиснув руку своєму новому приятелю. Потім сказав, голосно сміючись:
— Ти зробив розумно, давши мені монету. Бо я все одно взяв би її в тебе. Так, узяв би. Ти нічого і не помітив би. Можливо, ти тому і дав її мені, щоб не зазнати поразки у грі і щоб ми знову не стали «квити».
«Крім усього іншого, ще й цинічний», — з гіркотою подумав Абакум.
— Я дав тобі цю монету від щирого серця, — заперечив він, — щоб вона нагадувала тобі про щось дуже важливе в житті. І раптом дізнаюсь, що ти хотів присвоїти її недозволеним способом, знов-таки завдяки спритності своїх рук. Чудово! Подарувавши її добровільно, я тим самим врятував тебе від невдалого експерименту, від нової поразки. А те, що я попереду в грі, хай не бентежить тебе. Світ не бозна-який широкий. Ми, певно, ще зустрінемося. Бажаю успіхів!