Чотири танкісти і пес – 3
- Автор: Пшимановский Януш
- Серия: Чотири танкісти і пес #3
- Язык: украинский
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чотири танкісти і пес – 3». Краткое содержание книги:
Автор показує, як зароджувалися та зміцнювалися співдружність і братерство польських і радянських воїнів, що пліч-о-пліч боролися з гітлерівськими загарбниками.
– В Берліні, – чітко відповів Шавелло.
– Той, що відбій грає, кращий від того, що сигналить шикуватися. Правда, Магнето?
Прокинулись усі, повставали, розминали м'язи, які боліли після вчорашнього бою, а Єлень, взувши один чобіт, ганявся по кімнаті за Лажевським.
– Зелене військо, зелене! – вигукував підпрапорщик, спритно викручуючись.
– Віддай! – спіймав його врешті Густлік, одібрав чобота і, взувши, притупнув. – Хлопці, та ж сьогодні Перше Травня! Все свято проспали.
– З водою погано, – нарікала Маруся, прямуючи до сусідньої кімнати.
– В бочку наносили! – гукнув їй услід Юзек.
– Ще перше не закінчилось. Встигнете до півночі посвяткувати, – ущипливо промовив Лажевський і гукнув: – Янеку!
– Чого? – відповів Кос, що вмився над мискою і витирав обличчя свіжим простирадлом.
– Ти чому не береш мене з собою?
– Тільки екіпаж потрібний. Навіщо ризикувати?
– Але вас за це доля покарала. Дають вам шостого до танка.
– Можу поступитися, – обізвався Віхура.
– Кого це дають? – запитав Янек.
– Командира.
– Навіщо він нам? У нас є свій! – гукнув Густлік, що саме голився.
– На біса! – вилаявся Саакашвілі. – Не треба!
– Офіцера полковник вам дає. Капітана. Та ще й росіянина.
Всі замовкли. Вмита й зачесана Маруся саме повернулась до кімнати з гарячим чайником у руках:
– Кому тепленької? – наливаючи до миски, спокійно запитала вона. – А що, капітан-росіянин гірший?
Костянтин Шавелло, який сидів найближче до дверей, схопився на ноги і скомандував:
– Струнко!
– Вільно, – промовив заходячи полковник. – Не доповідайте, я сам хочу вам доповісти, що водолаз перешкод не виявив. Можемо починати. А для зміцнення екіпажу я вам привів мінера-віртуоза, коли так можна сказати, – відступив од дверей, пропускаючи капітана.
До кімнати увійшов офіцер у радянському мундирі, в кашкеті з червоною зіркою, став струнко і тренованим рухом підкинув пряму долоню до чорного козирка.
Четверо присутніх на мить скам'яніли. Єлень щораз міцніше стискував бритву в руці, аж лопнула колодочка, проте він цього не помітив. Маруся стояла з нахиленим чайником, струмінь гарячої води лився на підлогу біля вікна. Саакашвілі безгучно розтулив рота, закрив, рвонув під шиєю коміра – клацнув об шибку відірваний ґудзик. Кос, осміхаючись, дивився в обличчя капітана, таке схоже на обличчя їхнього першого командира, і, штовхнувши пса, сказав:
– Привітайся, Шарику.
Собака глянув, немов запитуючи, чого від нього хочуть, підійшов до прибулого, байдуже понюхав його долоню і повернувся до свого хазяїна. Це було вирішальним фактором – обличчя всіх чотирьох умить змінилися, напруження щезло.
Капітан, як і личило за радянським статутом, не відриваючи руки від козирка, відрекомендувався:
– Капітан Іван Павлов, мінер.
Тунель освітлювали яскраві електричні лампочки в дротяних сітках. Гув двигун пересувної електростанції, отруюючи вихлопними газами повітря, якого тут і так бракувало. На дні повзли зігнуті, порвані рейки, вилазили На невелику купу руїн, за якими виднів чорний отвір тунелю, що опускався вниз і зникав у воді і в темряві.
Кілька роздягнених до пояса саперів, обливаючись потом, кирками й лопатами копали рів під стіною. Почувши стугін танкового мотора й брязкіт заліза, підвели голови, розпростали спини, а один, витираючи піт з лоба, запитав:
– Оцей піде під воду?
– Еге ж, – відповів взводний, який наглядав за роботою. – Поспішайте, бо він хоч от стільки повітря під стелею мусить мати, – показав руками скільки. – Адже не підводний човен.
Знов узялися до роботи, прискорили навіть темп, час од часу поглядаючи в бік, звідки неквапом під'їздив «Рудий».
Танк зупинився. Густлік підняв руку до низького склепіння, подивився на відблиски світла в нерухомій воді.
– Пішов у танкісти, а з мене моряка роблять, – сказав до Коса. – Якби тут була Гонората, то сказала б тобі, що я про це думаю.
– Стеж за гарматою й прицілами.
– Не хвилюйся. Так заткну, що жодна краплина не просочиться.
Стрибнули на землю; за ними Томаш, Саакашвілі та Шарик вилізли переднім люком. Пес підбіг до води, хлебнув.
– Що ти п'єш, дурню? – буркнув Янек. – Ходи-но сюди.
Черешняк засунув у люк руку, дістав термоса й налив собаці в миску води.
– Як священик… – бурмотів у кошлате вухо. – Своє маєш, а до чужого носа пхаєш.
Під'їхав ваговоз, з кабіни вистрибнув капітан Павлов і наблизився до танкістів.
– Мені потрібне місце.
– З правого боку внизу. Кулеметник не їде, – доповів незичливо Кос; водночас він і весь екіпаж мов зачаровані дивилися саперові в обличчя.