Вирвані сторінки з автобіографії
- Автор: Матиос Мария Васильевна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: ЛА «Піраміда»
- ISBN: 978-966-441-176-6
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Вирвані сторінки з автобіографії». Краткое содержание книги:
Книга-дайджест «населена» багатьма відомими і невідомими людьми і подіями, які й складають історичну, психологічну, ідеологічну, культурну та побутову мозаїку українського життя перетину XX і XXI століть. Недаремно сама письменниця називає «Вирвані сторінки...» «не просто автобіографією, а стовідсотковою книгою про сучасність і сучасників».
Є ще й інший контроль. Відділ пропаганди й агітації обкому партії, який «стежить» за всією пресою області й час до часу дає «цінні вказівки». Секретаря з ідеології обкому - Михайла Івановича Іванеска (це дід Дениса Іванеска - прес-секретаря Президента України Віктора Януковича) - я поважаю: саме він допоміг влаштуватися мені на завод кореспондентом. У жодну обласну газету мене не брали - мовляв, «батьки під час війни жили на окупованій території і невідомо, чим займалися», а я мала нахабство сказати під час однієї співбесіди, що «у нас не було бойових дій, бо територія Буковини належала Румунії, а мої батько й мама тоді ходили пішки під столом» (вони відповідно 1934 і 1940 р. н. ). Цього було забагато! Але партія дбала про молодих, які подавали надії: отож, Маріє, на перевиховання - у робітничий колектив.
А ось із завідувачем сектора преси обкому Орестом Васильовичем Проданюком стосунки заводського редактора не складалися - хоч убийся! Хоч ми разом на сторінках «Літературної України» друкувалися, хоч уже в Києві згадували моє прізвище у літобоймах. А не складалися через... недотримання мною державної таємниці у пресі. Тобто через цензуру. Щотижня, у день підписання газети «У світ!» необхідно було отримати візу цензора - «До друку!» Візу давали не завжди: приписів нерозповсюдження інформації тоді було багато! Але ніхто нас не знайомив із письмовими заборонами. Орест Васильович розказував про них на пальцях або зачитував реєстр забороненого.
Раз на квартал «пресовики» з обкому збирали редакторів області на «прочуханку». І чомусь я завжди була рекордсменом із порушень. То я в своєму «Машинобудівнику» рідко даю рубрику «Українські буржуазні націоналісти - люті вороги народу». То погано лаяли мої ітеерівці, що побували за «буґром», тамтешні стандарти життя у рубриці «Два світи - два способи життя». То антирелігійна пропаганда у нас нікудишня. І тоді я ні-ні - та й заздрила редакторці Малаховій із Дністровської ГЕС (це мама покійної журналістки Наталі Кондратюк), яка була взірцем гарного порядку.
Кінець літа 83-го. Я в очікуванні близького «декрету». Але на нараду йду. Орест Васильович «добрий» - кричить так, що сусідні будинки чують: «А товаришка Матіос відзначилася найбільше: розсекретила гарнізонний музей Будинку офіцерів у Чернівцях (Боже, Оресте Васильовичу! Табличка висить на стіні будинку офіцерів, щомісяця там гастролюють знаменитості, місто заклеєне афішами про концерти в будинку офіцерів - Клавдія Шульженко, Радмила Караклаїч, Карел Готт, Валерій Леонтьєв, Махмуд Есамбаєв, хто учора із Польщі співав «Кольорові ярмарки»? Мариля Родович!? А ви про державну таємницю!), фронтовику Біскулову приписала слова, що вони із батьками їли ховрахів у 33-му. Не було 33-го!» (Саме із уст обкомівця я вперше дочула про голод!) «Встаньте, товаришко Матіос! Встаньте! Я би на вашому місці не улибався!»
Напівжива, червона, як рак, стою перед сонмом самих чоловіків-редакторів, тримаю руками випнутий живіт і думаю: «Хоч би отут не вродити». І в цей момент підводиться редактор Вижницької райгазети «Радянська Верховина» Анатолій Брижатий (земля йому пухом!): «Цього неподобства я слухати не хочу!» - і прямує до дверей... Вибух бомби у залі засідань обласної газети «Радянська Буковина», де відбувалася ця «прочуханка», не мав би такого ефекту і наслідків, як демарш редактора районки у присутності кількох чільних працівників обкому партії.
Ото вже що правда - то правда: Схід і Захід завжди були разом у відстоюванні людської гідності, бо Анатолія Брижатого у гірський район Буковини зміцнювати ідеологічний фундамент гуцулів «прислали» із Херсонщини, із Чаплинки, здається.
...Коли почалася «перебудова», головний «жандарм» буковинських журналістів Орест Васильович Проданюк першим у області відкрив приватну газету під назвою «Вечорниці», яка спеціалізувалася на порадах, рецептах, провидцях і т. і. Він привів священика для освячення редакції. І обласні вечірні вісті показували цей сюжет у найкращий час.