Квіти в легендах і переказах
- Автор: Золотницький М. Ф.
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Квіти в легендах і переказах». Краткое содержание книги:
дореволюційному Санкт-Петербурзі.
Проте у дивовижного лотоса завжди була суперниця — троянда — улюблениця Вішну, але Брама протягом тривалого часу не хотів визнавати за нею першості, аж поки, нарешті, йому довелось погодитись. Це сталося ось як.
Одного разу Вішну, як стверджує індуська легенда, купаючись у чистих водах священного озера, раптом побачив, як розкрився лотос й звідти вийшов Брама, пропонуючи помилуватися його дивовижною, найпрекраснішою з усіх квіткою.
— Hi,— сказав Вішну,— найкраща квітка — у моєму раю. Вона рожева, як вранішня зоря, а запах її п'янкіший від усіх інших.
Брама усміхнувся:
— Якщо ти кажеш правду, то я готовий поступитися на твою користь першістю серед богів.
— А якщо не віриш, підемо подивимся,— сказав Вішну.
Брама погодився, й вони рушили. Йшли повільно, поважно,-як і належить богам, і надвечір прибули до раю Вішну.
Тут господар повів свого царственого відвідувача під перламутрове склепіння й показав дивовижну квітку, божественні пахощі якої виповнювали усе навколишнє повітря.
— Ось,— сказав він,— найпрекрасніша квітка райських садів.
Тієї ж хвилини троянда нахилилась до нього і її пелюстки розступилися, щоб пропустити чарівну красуню Лакшмі, вже згадувану у розділі про троянду.
Лакшмі стала на коліна, прошепотіла:
— Направлена із серця троянди дружиною тобі, явилась винагородити твою правдивість та вірність.
Вішну підняв свою наречену, відрекомендував Брамі, а той, вражений її красою, дотримав свого слова.
— Віднині,— мовив він,— Вішну буде перший із богів, оскільки, суща правда — найчарівніша, найпрекрасніша квітка таки у нього...
Синя птаха, що підслухала ці слова,— свідчить далі легенда,— не забарилась розповісти про це лотосу, і квітка Брами, дивовижно біла, одразу ж набула зеленуватого відтінку від заздрощів, який так і залишився з нею назавжди, тоді як троянда, дружина Вішну, чиста, прекрасна й пахуча, як завжди...
Про лотос у індусів побутує чимало прислів'їв та приказок.
Так, наприклад, кажуть: «Квіти лотоса підтримують Вішну так само, як і його шанувальники». «Квіти лотоса — корабель, на якому потопельник серед океану життя може знайти порятунок». «Лотос — друг сонця. Коли місяць зі своїм холодним промінням щезає, лотос розкривається».
Одне слово, ведучи мову про лотос, індус, чи то в прозі, чи у президіє шкодує найпохвальніших означень для цієї квітки. Вона — бажана й чарівна для усіх закоханих, хоча, на противагу уявленням єгиптян, лотос сприяє не збудженню, а стримуванню пристрастей. А коли в прадавні часи в Індії приносили богам людські жертви, то збирали кров на пелюстку лотоса, причому належало заповнювати її лише на чверть; так що людські жертвоприношення індусів являли собою по суті лиш маленьке кровопускання.
Індійський лотос, інакше — нелюбіум, листя й квіти якого не плавають у воді, а високо стоять над нею на довгих стеблах, має не менше економічне значення, аніж єгипетський.
Головні споживачі, японці та китайці, розводять його як городину. В їжу вживаються кореневища, насіння й листя. Коріння їдять у сирому й вареному вигляді. Завдяки значному вмісту крохмалю — це висококалорійний продукт.
На ринках Японії, Китаю в Індокитаї — кореневища лотос» лежать цілими купами і називаються там — «хазун». Смак його, вареного, нагадує брукву або селеру. їдять його також спеченим на вугіллі як солодощі, готують щось на зразок борошна, котрим заправляють суп, немов манною крупою.
Із зацукрованих зерен готують різноманітні ласощі. Щодо листя, то восени, коли припиняється цвітіння, молоденькі, ще не зовсім розправлені листочки нарізують, складають у пучки й продають на ринках. Вживають їх, мов спаржу. Особливий попит на них у Срінагарі та в Індії.
Крім того, китайці вживають тичинки, стебло, кореневище лотоса, вважаючи, що ті повертають старим молодість і красу. Китаянки ж прикрашаються квітами лотоса, як колись дівчата в Єгипті та Фінікії.
Особливий попит на квіти лотоса спостерігається в день китайського нового року, коли поряд із нарцисом, — приналежністю кожної оселі, їх мають за таких, що приносять щастя.
Ще недавнім часом ця чарівна рослина пишно росла у волзьких caдаx поблизу Астрахані, маючи місцеву назву — «чульпанська троянда», від Чульпанської затоки, де найчастіше вона зустрічалась.
Восени, коли достигали її великі плоди із смачним насінням, сільська молодь, у човнах, з гармошками й піснями цілими ватагами вирушала на промисел. Зерна лотоса лускали, немов кедрові горішки або соняшникове насіння. Запасів його вистачало на тривалий час, а в ощадливих господинь ними пригощали й на Різдво.