Легенда про безголового

За пiвгодини писав «чистуху»: зiзнавався в умисному вбивствi Степана Притули i замаху на вбивство Лариси Гайдук.

— Ситуацiя така, — пояснив менi Стас, пiдбивши подушку пiд спиною. — Вiн, виявляється, здогадувався, що всi цi вбивства — справа рук шизофренiка сторожа. Сам розповiв йому про Безголового, а той перейнявся, заманiячив, дах у нього капiтально потiк. Але в мiлiцiю директор не поспiшав: по-перше, бiдолаху шкода, по-друге, це може бути i не вiн, по-третє — в будь-якому разi доведеться вигрiбати за те, що дав притулок психовi й нiкому нiчого не сказав. Вирiшив спочатку сам усе перевiрити i почав стежити за Стьопою.

— Це вiн так каже? — перепитала я.

— Не просто каже — соловейком заливається! Значить, шукав вiн Притулу, а знайшов труп Потурая бiля машини. Вiрнiше, труп без голови, машина знайома, документи в кишенi. Ну, вiн вирiшив машину подалi вiдiгнати — нехай, мовляв, орли-сищики шукають. А сам почав мiзкувати, як же далi зi Стьопою бути. Коли той сам до нього прибiгає — сам на себе скаржиться, жiнку мало не вбив. Допоможiть, благодiйнику, лiкуйте мене, хворого!

— I вилiкував?

— Аж бачиш. Каже — виходу iншого не було. Сам породив манiяка, сам пригрiв бiля себе таку змiюку, сам i позбавить вiд нього всiх. Задушив i повiсив. Точно таким способом, як я тобi описав. Ну, а з тобою — окрема iсторiя. Коли ти прийшла i почала питання ставити, запанiкував, перелякався, нерви здали. Казав — ти ще ранiше з рiзними подiбними розмовами до нього приходила. Коротше, оглушив тебе, запхав у багажник, до пiдземелля занiс i лишив там. А сам чкурнув свiт за очi. Покатався — i повернувся. Вiд себе, каже, не втечеш, та й мiлiцiя все одно колись знайде, справа ж гучна. Дуже зрадiв, мiж iншим, що ти залишилася живою.

— Ну, а як же, — зiтхнула я. — Ти менi скажи: це — все?

— У куми своєї запитуй. Я тепер вiльний сокiл. Усе, що стосується цiєї справи тепер для мене службова iнформацiя. А значить — закрита, колишнi працiвники до неї не мають допуску.

— Я тебе умоляю, Стасе!

— Умоляй, не умоляй — кажу, як є. Тепер справу точно закривають. Психопат рубав людей, директор музею вбив психопата, боячись викриття — мало не вбив київського адвоката. Ланцюжок замкнувся, Ларо. Ляж поспи.

Правильно.

Нiчого iншого менi не залишалося.

Потiм, коли все остаточно вляглося, Стас сказав: мою машину зроблять, причому — тепер уже точно за пару днiв, i вiн, як безробiтний, готовий iти до мене простим шофером. Возити адвоката — це завжди престижно.

Тамара казала зовсiм iнше: Жихар до мене нерiвно дихає. Ну, це я i без Томи знала. Бiльше того: зiзнаюся чесно — я й сама не проти, аби Стас опинився одного разу в моєму лiжку. Тiльки в мене нiчого, крiм машини, немає, а займатися цим у машинi менi вiк не дозволяє. Зате в Жихаря — цiлий будинок. Правда, в однiй кiмнатi там живе його мама, але вона готова пустити до себе будь-кого, хто назветься невiсткою.