Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
— Бувай, Сашко, — задумливо промовив Шершун услід другові, який уже вийшов на вулицю. — Ну, а тепер, мені здається, треба звідси линяти, бо маю чуйку, вже дехто кудись зателефонував. Нам не вистачало тільки міліції.
Володька міцно взяв за лікті Мілу і Стеллу й мало не силою вивів їх на вулицю.
10
Сашко Новінський, вийшовши з кафе, у будці телефона-автомата набрав номер.
— Алло, добрий день. З’єднайте, будьте ласкаві, з генералом Шершуном. Скажіть, що з терміновою справою до нього Олександр Новінський. Він знає. Так, він чекає мого дзвінка. Дякую. — Сашкові довелося чекати з хвилину, а може, й більше. Нарешті на другому кінці дроту відповіли.
— Шершун слухає.
— Товаришу генерале, доповідає Новінський.
— Сашко, не так офіційно й не так голосно.
— Вибачте, дядю Володю, курсантська звичка. Як розповідати — коротко чи з подробицями?
— Розповідай так, щоб я зрозумів, а ті, що висять на вухах, навпаки.
— Гаразд. Зустрілися, як і планувалося, так би мовити, випадково. Зраділи-обнялися. Зайшли теж у «випадкове» кафе. Серйозно поговорили. Розуміє свою провину, але боротися, каже, несила. Переживає за вас. Постановочна трупа акторів усе розіграла талановито. Правда, не очікували, що дехто так завзято стане на захист скривджених. Прийдеться Олексієві дещо підрихтувати фізіономію, бо отримав удар неслабенький. Та ще й ногою. Я навіть не думав, що Володя так уміє. Ну, мій «противник», побачивши таку розправу, сам швиденько впав, не чекаючи фінтів з мого боку. Дісталося від Олексія й леді. Він теж трішки перестарався: розбив їй носа й губу. Коротше, усе було максимально правдоподібно. І далі все пішло, як домовилися: Володя впізнав дівчину, а вона на знак подяки, здається, забрала його додому.
— Що значить «здається»?
— Мабуть, усе-таки точно забрала. Бо коли я вийшов, ні дівчини, ні Володі вже на вулиці не було.
— Ну, гаразд. Дякую за допомогу. З Олексієм я розберуся. Він і не такі удари тримав — справжній боєць. Не думаю, щоб удар Володьки зміг Олексія покласти. Актори, йоханий бабай…
Глава десята
Зрубова
1
Катерина Олексіївна Зрубова анітрохи не здивувалася, коли в кафе на Хрещатику, де вони вперше зустрілися, Шершун відрекомендувався генералом СБУ.
— На жаль, були в мене клієнтами дітки й не таких грізних осіб, — сказала вона запросто, не підлещуючись і не напускаючи туману. — У наш час суспільного дна можна досягти швидко: і перебуваючи аж на самому верху, і народившись майже на тому ж таки дні. Навіть падати згори ще болючіше, ніж борсатися внизу від початку.
Ніби й банальні речі говорила Катерина Зрубова. Але що більше вона говорила, то більше у Шершуна зростала довіра до неї.
— У мене кілька простих запитань, а потім я скажу, що робити далі.
— Будь ласка, прошу, Катерино Олексіївно, — генерал уже був цілком підвладний лікарю. Він ладен був робити все, що скаже ця жінка.
— Якщо ви знаєте, звичайно, скажіть, коли ваш син почав не просто вживати якісь наркотики, а колотися?
— Зміни в поведінці сина ми з дружиною помітили приблизно півроку тому. А на сліди від ін’єкцій звернули увагу, коли він закінчував академію. Іспити складав уже фактично під кайфом. Я відразу все зробив, щоб після отримання диплома його перевели в запас, тобто визнали непридатним до служби в мирний час. Таким чином — він і дня в СБУ не служив. А яку заразу він коле, я не знаю. Хоча розбираюся в наркотиках… Робота в мене пов’язана з боротьбою з наркотиками, — Шершун опустив очі. — Ось і доборовся…
— Мені так здалося чи ви насправді припускаєте, що син став наркоманом тому, що ви маєте саме таку роботу?
Шершуна наче вдарили в обличчя. Він уперше почув від чужої людини це страшне визначення, цей пекельний вирок стосовно його сина. Щодо інших він звучав часто й якось навіть буденно, наче такі слова, як повітря, вода, земля. А тут…
Багато хто знав про трагедію сім’ї Шершунів, дехто лише здогадувався, але щоб отак відверто назвав їхнього сина наркоманом…
Боляче. Ой, як це боляче!
— Не лише припускаю, а вже знаю точно, що сина на голку посадили цілеспрямовано. А він до цього не був підготовлений. Коротше, я все це вже проаналізував, зробив висновки і вжив деяких заходів щодо тих негідників, які скалічили Володьку.
— Ваша посада дає змогу це зробити, — промовила дещо роздратовано Зрубова. — Помста, щоправда, не найкращий порадник у такій ситуації. Помстою сина не врятуєте. А уявіть, що в більшості людей немає навіть такої можливості. Чи вам не знати, що в нашій країні є ціла наркотична імперія, зі своїми королями, принцами й васалами. Ця імперія здатна розчавити будь-кого. Навіть таких, як ви, пане генерале. Бо в керівництво цієї імперії входять ті самі люди, які керують і нашою державою. Без солідного й надійного даху наркотичні схеми як усередині України, так і ті, що виходять на міжнародні наркотрафіки, були б приречені на провал.