Рекламне бюро пана Кочека

Очікуючи «батька» (про його намір приїхати сповістила, побувавши у Парижі, фрау Шульц), Василь і Ліза жили в місті. Тільки щосуботи вони їздили до Сар'янів, а в понеділок зранку поверталися в Париж.

Василеві аж дивно було, як любив роботу в садку, як захоплювався нею журналіст: обкопував дерева, обприскував їх хімікатами, садив квіти, обробляв город. Василь охоче допомагав йому. Побачивши, як вправно Василь орудує лопатою й граблями, Сар'ян не раз казав:

— Дорогий Кочеку, ви ніби народилися хліборобом. Вам слід було б стати фермером!..

«Батько» приїхав до Парижа несподівано. Зайшовши в контору фірми, він спитав каліченою французькою мовою, де можна побачити пана Кочека?

Пізнавши його голос, Василь прочиним двері кабінету.

— Хто мене питає? Я — Кочек. — І коли «батько» підійшов до нього: — Я до ваших послуг!

— Ви маєте кілька хвилин для ділової розмови?

Жубера в конторі не було, і вони, зоставшись удвох, могли розмовляти вільно.

— Валізу я залишив на вокзалі, номера в готелі не найняв, — сказав «батько», сівши у шкіряне крісло. — Зручно тобі влаштувати гостя на заміській дачі?

— Цілком!

— Тоді після роботи заїдь по мене на Північний вокзал. Я візьму валізу із камери схову і чекатиму на тебе біля головного входу. О котрій годині ти будеш?

— Добре було б о пів на сьому. На цей час повернеться Ліза, і ми втрьох поїдемо за місто.

— Гаразд, буду рівно о пів на сьому! Скажи своїм, що я представник взуттєвої фірми «Батя» з Чехословаччини. Приїхав домовлятися про рекламу в Латинській Америці. Про всяк випадок, якщо нас побачать вкупі: я привіз тобі привіт від рідних.

— Добре, тільки навряд чи хто зацікавиться вами. У мене бувають десятки відвідувачів на день… А що ви робитимете до вечора?

— Поблукаю по Парижу. Може людина дозволити собі вряди-годи таку розкіш? Поснідаю, почитаю газету в кафе, от і мине час. Ти про мене не турбуйся, не пропаду! — Він надів капелюха і вийшов.

«Про справи — ні слова!.. От витримка у людини», — подумав Василь.

О пів на сьому вони з Лізою під'їжджали до Північного вокзалу. Василь здалеку побачив високу постать «батька». Він був у модному літньому пальті, в крислатому капелюсі, з елегантною валізою у руці. Василь під'їхав до головного входу. «Батько» швидко відчинив дверцята, сів поруч із Лізою на заднє сидіння, і вони рушили.

— Кращого місця для ділових розмов, ніж машина, я не знаю. Розповідайте, товариші парижани, що у вас нового? — спитав «батько».

— Все йде своїм звичаєм, загалом — нормально, — обізвався Василь. — Ми од вас чекаємо новин.

— Мої новини не дуже втішні. Пам'ятаєш, Василю, більш року тому я казав тобі, що в Німеччині владу приберуть до рук фашисти. На жаль, мій прогноз справдився. І знаєте, друзі, що найдивніше? Політичних діячів Англії, Франції й Америки наче хто загіпнотизував!

Вони вдають, що не помічають небезпеки, яку готує їм Гітлер. Більше того, всіляко догоджають йому. Дурники, вони не розуміють, з ким мають діло!..