Рекламне бюро пана Кочека
- Автор: Тевекелян Варткес Арутюнович
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Карл Скрипченко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Рекламне бюро пана Кочека». Краткое содержание книги:
Чабан і пекар, наборщик і боєць загону ЧОП, студент Інституту народів Сходу і партійний працівник, співробітник радянського повпредства в Ірані і директор великого текстильного комбінату… Багата на події біографія згодом дала матеріал для творчості письменника.
Перші романи В. А. Тевекеляна «Життя як воно є» і «Життя починається знову» побачили світ 1950 року.
Значним творчим доробком письменника стали книги «Граніт не плавиться» (1962) та «За Москвою-рікою» (1966).
У своєму новому романі «Рекламне бюро пана Кочека» (1967) Тевекелян відтворив подвиг молодих радянських розвідників-антифашистів, які чотирнадцять довгих років жили і працювали за кордоном, гуртуючи навколо себе бійців проти фашизму.
У книзі намальовано яскраву картину міжнародного життя напередодні другої світової війни.
— До чого ж погана штука політика, — прохопилося у Василя.
— Погана, що й казати. — Сар'ян підвівся. — Здається, ми забалакалися, вже пізно, час додому. Спасибі за вечерю і за приємну бесіду. — Біля дверей він обернувся до Василя. — Як тільки ви одержите список, передайте його мені, я все-таки покажу міністрові.
Після чергової зустрічі з Браун Ліза повернулася додому дуже схвильована.
— Знаєш, Василю, німкеня, передавши мені список журналістів, розповіла щось страшне!.. Вона передрукувала для посла телеграму з Берліна про те, що сьогодні вранці на приміському вокзалі Бухареста було вбито двома пострілами із револьвера румунського міністра внутрішніх справ Дуку — головного натхненника усієї франкофільської політики на Балканах. Удень посол Кестнер скликав на нараду своїх найближчих співробітників, конфіденціально повідомив їх про цей факт і виголосив промову, яку стенографувала Браун. Ось копія цієї промови, хочеш послухати? «Поздоровляю вас, панове, лід рушив, зник із землі найлютіший ворог Німеччини на Балканах, пан Дука. Хай буде земля йому пухом!..» Який цинізм! «Майте на увазі, панове, що це тільки початок. У Берліні вважають: ще п'ять-шість таких політичних убивств, і Німеччина заощадить кошти на війну й доб'ється у Європі всього, що тільки зажадає!.. Отож, — вів далі посол, — насамперед мова йде про Дольфуса. На думку Берліна, це єдиний австрієць, який по-справжньому виступає проти аншлюсу. Але гадають, що його усунуть свої ж співвітчизники, бо в Австрії кількість прибічників аншлюсу збільшується з кожним днем. Другим убивством, яке потрібно нам для того, щоб домогтися свого в Європі, має бути вбивство югославського короля Олександра. Авторитетні кола Берліна доводять: як тільки його спекаються, буде покладено край єдності Югославії і всій політиці союзницьких відносин між Францією та Балканами. Потім черга за Тітулеску — вірним союзником Парижа й Лондона. Далі авторитетні кола твердять, що того дня, коли не стане Бенеша, німецька меншість у Чехословаччині повернеться до матері-батьківщини. І ще: доти, поки живий король Альберт, Бельгія ніколи не ввійде в німецьку систему… Сподіваюсь, панове, ви погодитесь зі мною, що було б непогано, коли б і у Франції щезли ті чи інші політичні діячі». Додатковий запис стенографістки: «У відповідь на останні слова пана Роланда Кестнера лунають оплески присутніх…»
— Дай-но сюди! — Василь узяв у Лізи копію стенограми і пробіг її очима. — От мерзотники! Без ліку убивають своїх, тепер почали політичний терор у сусідніх державах!..
— Треба негайно попередити «батька», він знайде спосіб повідомити органи безпеки тих країн, де передбачаються злодійські вбивства!
— Ти маєш рацію. Тільки як попередити? Була б тут фрау Шульц!..
— Треба її негайно викликати!
— Правильно, спробуємо викликати фрау Шульц! — І Василь засів за лист. Він писав:
«Повернувшись із Німеччини, де мені пощастило укласти кілька вигідних угод та зав'язати перспективні відносини з деякими німецькими діловими колами, я застав Маріанну недужою. Вона, мабуть, захворіла серйозно і потребує догляду. Я дуже заклопотаний справами фірми, — у нас саме в розпалі робота по виконанню закордонних замовлень, — і мені дуже ніколи. Є, звичайно, вихід: покласти Маріанну в лікарню, але, признатися, ні їй, ні мені цього не хочеться. Батьку, чи не могла б приїхати до нас тітка Клара, хоча б на короткий час? Дуже прошу тебе, — умов її, нехай вона навідається до нас у Париж якнайскоріше.
Про свої справи напишу докладно іншим разом…»
— Тобі, Лізо, доведеться полежати кілька днів у ліжку, — сказав Василь дружині, прочитавши їй написане. — В усякому разі, не виходь із хати, доки приїде фрау Шульц. Читай, готуйся до іспитів — одне слово, роби все, що захочеш, але не виходь на вулицю!
Копію списку журналістів, підкуплених німецьким посольством у Парижі, Сар'ян віддав міністрові закордонних справ Бонкуру під час чергової зустрічі, сказавши йому, що список одержано із найвірогідніших джерел. Бонкур використав цей список у своєму публічному виступі: «Уряд Франції має докази, що деякі журналісти, прізвища котрих нам відомі, перебувають у вельми тісних зв'язках із посольством однієї іноземної держави і своїм пером служать цій державі». Присутні на цьому виступі міністри розповідали, як у відповідь на повідомлення Бонкура посипалися численні запитання: «Хто вони? Чому не називаєте прізвищ?.. Невже уряд насмілиться скасувати свободу слова і заткнути рота журналістам?» Хтось крикнув з місця: «Франція — вільна республіка, і кожен має право говорити чи писати все, що захоче…»