Рекламне бюро пана Кочека

— До речі, як посуваються справи з тією німкенею, знайомою Ганса Вебера? — спитав Лізу журналіст.

— Виявилося, що з нею можна домовитись…

— Ця сама фрау Браун, — втрутився Василь, — передасть нам цими днями список відомих французьких журналістів, котрих підкупило німецьке посольство і вони працюють на користь Німеччини. Як ви гадаєте, можна буде викрити цих продажних писак? Маріанна, наприклад, думає, що ніяких заходів щодо журналістів, які беруть гроші в німецького посла, не буде вжито, навіть коли уряд матиме неспростовні докази.

— Бачте, — сказав Сар'ян, — у нас вважають за нормальне, коли журналіст одержує гроші від політичних партій, акціонерних та громадських товариств, навіть від окремих підприємств і пише на їх користь. Діє дуже проста логіка — кожен заробляє свій хліб як може. Звичайно, тут мова йде про підтримку фашизму. Але як ми зуміємо довести, що тих журналістів справді підкупили німці? Послатися на їхні статті? Даремно — у вільній країні кожен має право писати що хоче. Боюся, що Маріанна має рацію, — тут нічого не вдієш! — Він помовчав, подумав. — Я б міг спробувати надрукувати цей список у газеті, але знову ж таки погрібні переконливі докази, інакше патрон не погодиться. Припустімо, ми зуміємо умовити його. Журналісти одразу ж порушать проти нас судовий процес, і ми програємо його… Стривайте! Що коли цей список подати самому міністрові? Поль Бонкур довіряє мені. Хай принаймні знає, хто із журналістів продає Францію!..

— Ваша думка правильна, — підхопив Василь. — Бонкур чесний політик і завзятий антифашист. Можливо, йому пощастить використати список журналістів-зрадників у боротьбі проти профашистськи настроєних членів кабінету і в Національних зборах.

— Я так і зроблю. Проте становище самого Бонкура вже досить хистке, — сказав Сар'ян.

— Чому?

— З багатьох причин… Та головним чином через незгоди з прем'єр-міністром Даладьє. Ви, мабуть, знаєте, що три держави — Югославія, Чехословаччина і Румунія, — втративши всякі надії на підтримку з боку Франції в разі німецької агресій уклали союз — малу Антанту.

На противагу йому, англійський уряд на чолі з Макдональдом висуває ідею створення пакту чотирьох. Те, що сьогоднішніх журналістів несподівано викликали на Ке д'Орсе, можна пояснити саме цим. Поль Бонкур має рацію, коли твердить, що в цьому пакті чотирьох — Англія, Франція, Німеччина й Італія — англійці лишають за собою роль арбітра, а Франція стає віч-на-віч із двома фашистськими державами, які тісно пов'язані між собою. Прем'єр-міністр вимагає від Бонкура інших пропозицій, а в того інших пропозицій немає.

— Невже французи попадуться на гачок англійців?

— Праві у Франції і лейбористи в Англії сподіваються, що таким чином можна спрямувати увагу Гітлера на Схід. Німецька армія застряне в снігах Росії, а Європа уникне війни. Щоб порозумітися з Гітлером, англійці обіцяють йому навіть колонії. Гасло правих — «Війни уникати будь-якою ціною» — дуже популярне серед обивателів і заможних класів не тільки Франції, але й Англії.