Рекламне бюро пана Кочека
- Автор: Тевекелян Варткес Арутюнович
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Карл Скрипченко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Рекламне бюро пана Кочека». Краткое содержание книги:
Чабан і пекар, наборщик і боєць загону ЧОП, студент Інституту народів Сходу і партійний працівник, співробітник радянського повпредства в Ірані і директор великого текстильного комбінату… Багата на події біографія згодом дала матеріал для творчості письменника.
Перші романи В. А. Тевекеляна «Життя як воно є» і «Життя починається знову» побачили світ 1950 року.
Значним творчим доробком письменника стали книги «Граніт не плавиться» (1962) та «За Москвою-рікою» (1966).
У своєму новому романі «Рекламне бюро пана Кочека» (1967) Тевекелян відтворив подвиг молодих радянських розвідників-антифашистів, які чотирнадцять довгих років жили і працювали за кордоном, гуртуючи навколо себе бійців проти фашизму.
У книзі намальовано яскраву картину міжнародного життя напередодні другої світової війни.
— Ви серйозно хочете боротися проти фашизму? — хмурячи брови, спитав Василь.
— Засоби боротьби мають відповідати нашим ідеалам…
— Дорогий Анрі, я хотів би, щоб ви мені вірили і довіряли. Тоді ми з вами поговоримо де про що важливіше… Зараз можу тільки ще раз вам сказати: для успішної боротьби проти націзму треба вміти викручуватися, іноді хитрувати. Не можна бути донкіхотом, якщо хочеш реально дивитися на речі: нам доведеться мати справу з підступним ворогом!
— Я вам вірю і довіряю!
— Мабуть, усе ж не так, як мені хотілося б… Нічого, це минеться, і тоді ми поговоримо з вами відвертіше! Я звільню Гом'є, а ви поясніть йому, заради чого так зроблено, Щоб він не ображався і далі працював за вашими завданнями. При цьому заробіток його ні в якому разі не повинен зменшуватися!.. Ви тільки не думайте, що я хочу одним пострілом убити двох зайців — захистити себе від можливих неприємностей і зберегти для фірми талановитого художника!..
— Я вас зрозумів. — Обличчя Борро було похмуре, губи стиснуті. Він підвівся і мовчки вийшов.
Фірма успішно вела діло. Але справляти поважне враження на клієнтуру ніколи не шкодило. Тому Василь орендував і другий поверх будинку, де містилася контора. На першому поверсі були тепер експедиція, бухгалтерія, кабінет директора-розпорядника. На другому — кабінети обох співвласників фірми та головного художника. В коридорах — килимові доріжки, що заглушали кроки. Між кабінетами Кочека й Жубера — секретаріат, а поряд — невелика вітальня для ділових розмов, прийому й частування солідних клієнтів. Через увесь фасад будинку тяглася велетенська вивіска золотом на голубому фоні: «Рекламна фірма Жубер і компанія». Вночі на будинку фірми спалахував заклик: «Реклама — могутній рушій торгівлі! Користуйтеся послугами нашої фірми!» Усе це потребувало додаткових витрат, але вони становили мізерний процент в оборотах фірми.
Те, що Василь мав тепер окремий кабінет, біля дверей якого сиділа секретарка, що охороняла спокій шефа, було дуже зручно для нього.
Жубер, переживаючи зраду Мадлен, став до всього байдужий. Він уже не насвистував арій із опер, не ходив життєрадісний мов донжуан, але, як і досі, стежив за своєю зовнішністю. І все-таки навіть він був у захваті, коли вперше зайшов у свій новий кабінет. Він, як дитина, зрадів, побачивши великий пухнастий килим на підлозі, книжкові шафи з червоного дерева, гарний буфетик з баром, масивний письмовий стіл, маленький столик для телефонів, у кутку — велетенський годинник, що басовито видзвонював, важкі штори на вікнах — одне слово, кабінет не гірший, ніж у директорів великих акціонерних компаній, банків та страхових товариств.
На початку квітня надійшов з Америки ще один лист. Нью-йоркська контора кінопрокату цікавилася, чому досі не прибув представник рекламної фірми «Жубер і компанія» для переговорів. Контора кінопрокату брала на себе всі витрати, пов'язані з приїздом представника фірми в Америку.
«А чому б не поїхати до Америки мені самому? — подумав Василь, прочитавши листа. — Вивчити, до речі, як у них організовано рекламну справу, а звідти махнути прямо у Швейцарію. Там зустрітися з Лізою і — разом додому…»
Не відкладаючи справи набезрік, він подався в американське консульство.
У просторій приймальній консульства було чимало людей. Василь дав черговому чиновникові свою візитну картку і попросив доповісти про себе.
— Кому? — спитав той.
— Якщо можна, віце-консулові! — сказав Василь перше, що спало на думку.
Незабаром його запросили. В розкішному кабінеті, серед численних телефонних апаратів, сидів за велетенським письмовим столом широкоплечий, коротко підстрижений чоловік. На його простуватому обличчі світилися сірі пронизливі очі. Коли віце-консул підвівся назустріч гостю, то виявилося, що він кремезний, невисокий на зріст. Запросивши Василя сісти і сам сівши в крісло, він запитав:
— Чим можу бути вам корисним, пане Кочеку? — Віце-консул досить чисто говорив по-французьки.
— Не так давно, — почав Василь, — ми одержали запрошення від кінопрокатної контори приїхати в Нью-Йорк для ділової розмови. У той час з деяких причин наша фірма не мала можливості прийняти це запрошення. Тепер кінопрокатна контора повторила своє запрошення. Я потурбував вас, щоб попросити дати мені візу для поїздки до Америки і, якщо можливо, не відкладаючи, бо звідти я збираюся їхати на батьківщину. — Василь подав віце-консулові листа з Америки.
Віце-консул прочитав листа і повернув його Василеві.
— Щоб одержати візу, вам доведеться виконати деякі формальності: заповнити анкету в трьох примірниках, прикласти до них вісім фотокарток, подати лікарську довідку про те, що не хворієте на трахому і, пробачте, венеричні захворювання, — сказав він.