Рекламне бюро пана Кочека
- Автор: Тевекелян Варткес Арутюнович
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Карл Скрипченко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Рекламне бюро пана Кочека». Краткое содержание книги:
Чабан і пекар, наборщик і боєць загону ЧОП, студент Інституту народів Сходу і партійний працівник, співробітник радянського повпредства в Ірані і директор великого текстильного комбінату… Багата на події біографія згодом дала матеріал для творчості письменника.
Перші романи В. А. Тевекеляна «Життя як воно є» і «Життя починається знову» побачили світ 1950 року.
Значним творчим доробком письменника стали книги «Граніт не плавиться» (1962) та «За Москвою-рікою» (1966).
У своєму новому романі «Рекламне бюро пана Кочека» (1967) Тевекелян відтворив подвиг молодих радянських розвідників-антифашистів, які чотирнадцять довгих років жили і працювали за кордоном, гуртуючи навколо себе бійців проти фашизму.
У книзі намальовано яскраву картину міжнародного життя напередодні другої світової війни.
— Ніхто.
— Ніхто? Невже доведеться розпочинати на голому місці?
— Саме так, на голому місці. Поживеш, придивишся, сама добереш собі помічників. Як і в кожній країні, там багато антифашистів і людей, які співчувають нам. Отаких і пошукаєш. Тут ви теж починали на голому місці…
— Однак тут був Василь!
— А там — товариш Ліза! Ми ж не розвідники в повному розумінні цього слова — ми антифашисти. І не тільки захищаємо інтереси своєї батьківщини, але й допомагаємо тим народам, яким загрожує фашизм. Через те нам легше працювати, у нас всюди знайдуться помічники! — «Батько» підвівся. — Ну що ж, діти мої, час і спати! Здається, старість підходить, — швидко стомлююся, рано хилить на сон.
— Перед тим як побажати вам на добраніч, хотілося б дізнатися, чи довго ви пробудете у нас? — спитав Василь.
— Завтра побуду і — в дорогу… Чому ти запитав?
— Коли приїде у Францію фрау Шульц і чи скоро прибуде новий кур'єр?
— Фрау Шульц буде цими днями. Про кур'єра поки що нічого певного сказати не можу. Гадаю, що скоро…
— Лізі доведеться діждатися фрау Шульц, звести її з Браун, — тільки після цього вона зможе поїхати в Чехословаччину, — сказав Василь. — А я почну підготовляти компаньйона до думки, що поїду додому… До вас прохання: я дам Лізі листи для Жубера, Маріньє і де ла Граммона. Ліза їх візьме з собою туди, а ви подбайте, щоб їх надіслали за адресами чехословацькою поштою.
— Молодець, добре придумав!.. Стривай, а як з папером, конвертами?
— Нічого страшного, якщо листи буде написано на французькому папері і вкладено у французькі конверти. Від'їжджаючи звідси, кожен захоче взяти з собою гарний папір і конверти. А у Франції вони справді гарні!
У лівих газетах почали час від часу з'являтися антифашистські карикатури, підписані ініціалами «К. Г.». Спочатку вони викликали тільки сміх. Але від малюнка до малюнка вони ставали злішими, цілеспрямованішими. Василь догадувався, що характер карикатур мінявся не без впливу Борро — після поїздки в Німеччину той подавав своєму другові Клоду Гом'є ідеї, пропонував теми, а може, й сам допомагав йому в роботі.
Якось у кіоску Василь побачив на першій сторінці «Юманіте» велику карикатуру на Гітлера і купив газету, хоч раніш ніколи не дозволяв собі цього. А втім, Василь попросив у продавця всі ранкові паризькі газети, не хотів викликати навіть тіні підозри, що мосьє Кочек, комерсант, читає комуністичну пресу.
У своєму кабінеті Василь довго розглядав карикатуру. В цей час до нього зайшов Борро.
— Ви бачили це, Анрі? — спитав Василь.
— Так, бачив.
— Подобається?
— Як вам сказати… Нічого.
— Автор — Гом'є?
— Мосьє Кочеку, я давно надумав не приховувати цього від вас, та якось не було нагоди поговорити з вами… Усі карикатури, що з'явилися останнім часом на сторінках лівої преси, належать Клодові. І якщо… — Борро запнувся, — якщо це може завдати вам неприємностей і зашкодити комерційним справам, Клод негайно піде з фірми. Але малювати карикатури він не перестане!
— Що ж, відвертість за відвертість… Я давно знаю, що Клод Гом'є малює політичні плакати й карикатури. Запримітив і те, що останнім часом вони стали більш зрілими… Гадаю, тут не обійшлося без вашого впливу.
— Так, патроне, ви не помилились! Якщо це не влаштовує вас, то я теж піду з фірми.
— Не про те мова! — спинив Василь художника. — Я не збираюся докоряти вам, але й ви повинні правильно зрозуміти мене. Я іноземець, у перший-ліпший день префект поліції може поставити вимогу, щоб я залишив Францію протягом двадцяти чотирьох годин. Мені не хотілося б зайвий раз привертати до себе увагу поліції…
— Ми підемо обидва! — перебив Василя художник. — Ви зробили для нас так багато, що було б неблагородно з нашого боку…
— Анрі, буде краще, якщо ви вислухаєте мене, не перебиваючи. В інтересах справи і ваших особисто не треба, щоб ви говорили про свою участь у цій роботі. Під карикатурами нема вашого підпису… Що ж до Гом'є, то він не повинен бути в списку співробітників нашої фірми, але може працювати й далі.
— Не розумію.
— Що ж тут не розуміти? Він виконуватиме роботу дома і подаватиме рахунки на оплату від підставної особи!..
— Мосьє Кочеку, був час, коли нам жилося дуже кепсько, — ми сяк-так перебивалися і часто лягали спати з порожнім шлунком. Однак ніхто не заплямував сумління. Клод не тільки талановитий художник, але й порядна людина, він навряд чи погодиться на вашу пропозицію! — В голосі Борро вчувалася погано прихована образа.