Завоювання Плассана

Вона сміялась, а за нею сміялися й інші. Справді, абат Фожа виглядав тепер чудово — завжди в чорних рукавичках, в блискучій сутані. На губах у нього з’являлась особлива усмішка, якась іронічна складка, коли пані де Кондамен говорила йому компліменти з приводу його гарного вигляду. Дами любили бачити його ошатним, одягненим у дорогий і вишуканий костюм. А він би хотів битися, стиснувши кулаки і засукавши рукава, не дбаючи про ці ганчірки. Але досить було йому трохи занедбати себе, як стара пані Ругон докоряла йому за це; він усміхався і йшов купувати шовкові панчохи, капелюх, новий пояс. Він зношував багато одежі, на його великому тілі все наче горіло.

Після заснування Притулку пречистої діви всі жінки були за нього. Вони боронили його від брудних чуток, які, не знати з якого джерела, часом ще ширилися по місту. Вони вважали, що іноді він занадто суворий, але це їм навіть подобалось, особливо у сповідальні; їм було приємно почувати, як ця залізна рука лягає на їхні голови.

— Моя люба, — сказала одного разу пані де Кондамен Марті, — як він мене лаяв учора! Я думаю, він побив би мене, коли б не перегородка між нами. Ах, з ним не завжди буває легко!

І вона усміхалася, все ще втішаючися суперечкою із своїм сповідником. Треба сказати, що пані де Кондамен помітила, як блідне Марта, слухаючи деякі її признання про те, як абат Фожа сповідає її; вона здогадувалась, що Марта ревнує, і їй приємно було мучити Марту, повторюючи різні інтимні подробиці.

Після того, як було засновано Молодіжний клуб, абат Фожа став дуже добродушним; він неначе переродився. Завдяки зусиллям волі його сувора натура ставала м’якою, як віск. Він дозволяв розповідати про те, яку участь він брав у відкритті клубу, подружився з юнаками, уважно стежив за собою, бо знав, що його суворість, яка імпонувала жінкам, не буде до вподоби школярам, що нарешті вирвалися на волю. Він мало не посварився з сином Растуаля, пригрозивши, що намне йому вуха, після якоїсь незгоди з приводу внутрішнього розпорядку клубу, але, на диво всім, переміг себе і майже зразу подав йому руку, привернувши до себе всіх присутніх своїм добрим бажанням просити вибачення у цього «дурноверхого Северена», як його називали.

Та якщо абат здобув прихильність жінок і дітей, то батьки й чоловіки досі поводилися з ним просто ввічливо. Значні особи все ще не довіряли йому, бо він тримався осторонь від будь-яких політичних угруповань. У супрефектурі Пекер де Соле різко нападав на нього; пан Делангр, не боронячи його відкрито, з хитрою усмішкою казав, що судити про нього ще рано. В родині пана Растуаля він став справжнім приводом до родинних незгод. Северен і його мати буквально протуркали вуха голові суду, вихваляючи священика. © http://kompas.co.ua

— Добре, добре! Він мав всі ті чудові якості, про які ви мені торочите! — кричав бідолаха. — Я згоден, тільки дайте мені спокій. Я послав йому запрошення на обід; він не прийшов. Не можу ж я тягти його сюди за руку!