Завоювання Плассана

— Годі, годі, це вирішено, ти будеш священиком, мій хлопчику.

І вийшов. На другий день, не попередивши нікого, він поїхав у Марсель, де провів тиждень з Октавом. Але повернувся стурбований, постарілий. Октав не дуже втішив його. Він пив, гуляв, заплутався в боргах, ховав у шафах своїх полюбовниць. А втім, Муре не сказав про це нікому ні слова. Він став тепер більше сидіти вдома, не брався вже до своїх колишніх вдалих операцій, таких, як-от закупівля врожаю на пні, що ними раніше він так пишався. Роза помітила, що він став дуже мовчазний і навіть уникав вітатися з абатом Фожа.

— А знаєте, ви зовсім не чемні! — зухвало сказала йому вона якось. — Тільки-но пройшов пан кюре, а ви повернулись до нього спиною… Якщо ви це робите через хлопця, то ви помиляєтесь. Пан кюре не хотів, щоб він ішов до семінарії, я сама чула, як він його відраджував… Нема чого казати, весела у нас тепер домівка; ви ні з ким не розмовляєте, навіть з пані; коли сідаєте за стіл, так наче на похороні… Мені вже, пане, все це набридло.

Муре виходив з кімнати, але вона йшла за ним слідом у садок.

— Хіба не повинні ви радіти, що дитина вже на ногах? Вчора він, херувимчик, з’їв котлетку, та ще з яким апетитом… А вам це байдуже, правда? Ви хотіли б зробити з нього такого ж безбожника, як ви самі… А знаєте, вам більш за всіх потрібні молитви; це господь бог посилає спасіння для нас усіх. Бувши вами, я плакала б з радості, що бідна дитина молитиметься за мене. Але у вас кам’яне серце, пане… А який же він буде гарненький, голубчик, у сутані!

Тоді Муре піднімався на другий поверх. Там він замикався в кімнаті, яку називав своїм кабінетом, де стояли тільки стіл і два стільці. Ця кімната стала йому за пристановище на ті години, коли куховарка надто вже йому допікала. Занудившись, він сходив у садок, коло якого ходив тепер ще дбайливіше. Марта, здавалось, не помічала поганого настрою свого чоловіка; інколи цілими тижнями він мовчав, а вона й не турбувалась і не гнівалася. Вона все більше відривалася від свого оточення, домівка здавалася їй такою спокійною, що вона, не чуючи постійного бурчання чоловіка, вирішила, що він вгамувався і створив собі, як і вона, свій куточок щастя. Це заспокоювало її і дозволяло ще більше поринати в свої мрії. Коли чоловік дивився на неї каламутними очима, наче не пізнаючи її, вона всміхалася йому й не бачила сліз, якими були повні його очі.

Того дня, як Серж, цілком одужавши, вступив до семінарії, Муре лишився дома вдвох з Дезіре. Він часто тепер наглядав за нею. Ця велика дівчина, якій вже пішов шістнадцятий рік, могла впасти у басейн, підпалити будинок, бавлячися з сірниками, як шестирічна пустунка. Коли Марта повернулась додому, всі двері стояли відчинені, в кімнатах нікого не було. Їй здалося, що весь будинок наче пустка. Вона вийшла на терасу і побачила в кінці алеї чоловіка, що грався з дочкою. Він сидів на купі піску і поважно насипав дерев’яною лопаткою пісок у возик; який Дезіре тримала за шворочку.