Завоювання Плассана

Зажурені брати Мафр благали Люсьєна Делапгра уладнати справу так, щоб уникнути скандалу. Люсьєн розповів про ці труднощі постійному своєму порадникові, абатові Фожа, якого він шанував як свого вчителя. Щодня по обіді, між п’ятою і шостою годиною, абат приходив у Молодіжний клуб. З ласкавим виглядом він проходив через велику залу, з усіма розкланюючись, часом зупиняючись біля якого-небудь столика, щоб побалакати з кількома юнаками. Він ніколи нічого собі не замовляв, навіть склянки води. Потім входив до читальні, сідав до столу, вкритого зеленим сукном, і уважно переглядав усі газети, легітимістські листки Паризького і сусідніх департаментів. Часом він поквапливо занотовував щось у записній книжечці. Після цього скромно виходив, знов усміхаючись до відвідувачів клубу і потискуючи їм руки. Бували, проте, дні, коли він залишався на довший час, зацікавившись якоюсь партією в шахи або весело розмовляючи на різні теми. Молодь дуже його любила і казала про нього:

— Слухаючи його, ніколи не подумаєш, що він священик.

Коли син мера розповів абатові Фожа про скрутне становище, в яке поставила комісію Гільйомова заява, той пообіцяв втрутитися в цю справу. На другий же день він побачився з лікарем Порк’є і розповів йому все. Лікар був приголомшений. Син безчестить його сиве волосся, хоче, щоб він помер з горя. Що ж тепер робити? Якщо навіть узяти заяву назад, сором від того буде не менший. Священик порадив йому вирядити Гільйома на два-три місяці в свій маєток за кілька льє від міста, а решту він обіцяв уладнати. Таким чином, все обійшлося дуже просто. Тільки-но Гільйом поїхав, комісія поклала заяву під сукно, за явивши, що спішного тут нічого немає і рішення буде прийнято згодом.