Завоювання Плассана

— Пане кюре, чи ви тут? — гукнула Анжеліна, стукаючи в хвіртку. — Наш волан залетів до вас.

Абат Фожа підняв волан, що впав коло його ніг, і відчинив хвіртку.

— Ах, дякую, пане кюре, — сказала Аврелія, беручи волан. — Тільки Анжеліна здатна на такий удар. Кілька днів тому тато дивився, як ми граємо, і вона кинула волан йому просто у вухо з такою силою, що він оглух аж до другого дня.

Знову залунав сміх. Абат Сюрен, зашарівшись, як дівчина, витирав чоло, легенько торкаючись до нього тонкою хусточкою. Він відкинув за вухо своє біляве волосся, очі його блищали, він вигинав стан і обмахувався ракеткою, наче віялом. В розпалі гри його нагрудник трохи зсунувся вбік.

— Пане кюре, — сказав він, стаючи в позу, — будьте нашим суддею.

Абат Фожа, взявши требник під пахву, по-батьківському всміхаючись, став коло хвіртки. Крізь напіврозчинені ворота супрефектури священик міг бачити пана Пекера де Соле, що сидів біля фонтана серед своїх близьких. Проте він не повернув голови в той бік, рахував удари, хвалив абата Сюрена, підбадьорював панночок Растуаль.

— Знаєте, Пекере, — грайливо сказав пан де Кондамен на вухо супрефектові, — даремно ви не запрошуєте цього абата на ваші вечори; він дуже чемний з дамами і, напевно, чудово танцює вальс.

Та пан Пекер де Соле, що вів жваву розмову з паном Делангром, здавалось, нічого не чув. Він провадив далі, звертаючись до мера:

— Справді, мій любий друже, я не знаю, де ви бачите в ньому ті гарні якості, про які говорите мені. Навпаки, зв’язок з абатом може лише скомпрометувати. Минуле його вельми підозріле, і про нього дійшли сюди деякі чутки… Я не бачу, з якої речі повинен я ставати на коліна перед цим кюре, тим більше, що плассанське духівництво дуже вороже до нас… Адже це мені однаково нічого б не дало.

Пан Делангр і пан де Кондамен лише перезирнулись, похитали головою і нічого не відповіли.

— Абсолютно нічого, — повторив супрефект. — Нема чого вам напускати на себе якусь таємничість. Знаєте, я написав у Париж. У мене голова йшла обертом, і мені захотілося з’ясувати нарешті, хто ж такий Фожа, якого ви вважаєте мало не за переодягненого принца. І що ж? Знаєте, що мені відповіли? Мені відповіли, що його не знають, нічого про нього сказати мені не можуть, і порадили не втручатися у справи духівництва… У Парижі й так уже незадоволені нами, відколи на виборах пройшов цей дурень Лагріфуль. Мені доведеться бути обережним, самі розумієте.

Мер знову перезирнувся з інспектором лісного відомства. Він навіть злегка знизав плечима, поглянувши на акуратно підкручені вуса Пекера де Соле.

— Слухайте мене уважно, — сказав він йому за хвилину. — Ви хочете бути префектом, правда?

Супрефект усміхнувся, гойдаючись на стільці.