Завоювання Плассана

— Чому? Я не розумію, — з наївним виглядом промовила пані Ругон.

Пан де Кондамен пильно подивився на неї і засміявся.

Два останніх жандарми з процесії зникли за рогом бульвару Совер. Тоді кілька осіб, що їх пані Ругон запросила прийти подивитись, як святитимуть вівтар, увійшли до вітальні, жваво розмовляючи про привітність монсеньйора, про нові корогви конгрегації і особливо про молодих дівчат з Притулку пречистої діви, що привернули до себе увагу всіх. Дами балакали без угаву і раз у раз згадували ім’я абата Фожа з великою похвалою.

— Справді, він святий, — сказала сміючись пані Палок панові де Кондамену, який сів поруч неї.

Потім, нахилившись до нього, провадила далі:

— Я не могла вільно говорити в присутності матері… У місті багато говорять про абата Фожа і пані Муре. Певно, ці погані чутки дійшли й до монсеньйора.

Пан де Кондамен обмежився такою відповіддю:

— Пані Муре чарівна жінка, дуже принадна ще, хоч їй і сорок років.

— О! Чарівна, чарівна, — пробурмотіла пані Палок, аж позеленівши від злості.

— Надзвичайно чарівна, — переконано повторив інспектор лісного відомства, — вона вступає в пору палких пристрастей і великого блаженства… Ви, жінки, дуже погано розумієте одна одну.

І він вийшов з вітальні, задоволений тим, що пані Палок ледве може стримати свою лють.

Місто і справді дуже цікавилося безнастанною боротьбою, яку абат Фожа вів проти абата Феніля, щоб завоювати монсеньйора Руссело. Це був безперервний бій, схожий на наскоки двох служниць, коханок старого господаря, що не можуть поділити його пестощів. Єпіскоп лише лукаво всміхався. Він знайшов якусь рівновагу між цими двома протилежними вдачами, він побивав їх одного одним, розважався тим, що бачив їх по черзі переможцями і ладен був назавжди прийняти послуги сильнішого, щоб тільки мати спокій. Що ж до лихих чуток про його фаворитів, які доходили до його вух, то він ставився до них поблажливо, бо знав, що вони здатні обвинуватити один одного навіть у вбивстві.

— Знаєш, сину мій, — казав він абатові Сюрену в хвилини одвертості, — вони обидва гірші… Гадаю, що Рим зазнає поразки і гору візьме Париж, але я цього не цілком певен і дозволяю їм нищити один одного. Коли один доб’є другого, ми почуємо… Візьми-но третю оду Горація, там є один рядок, який я, здається, переклав невдало.

У вівторок після великої процесії погода була чудова. Сміх лунав у саду Растуалів і в саду супрефектури. По обидва боки під деревами зібралося велике товариство. В саду Муре абат Фожа своїм звичаєм читав требник, повільно походжаючи вздовж високих буксів. Уже кілька днів він тримав хвіртку в тупику зачинену; наче кокетував з сусідами, ховаючись і чекаючи, щоб вони скучили за ним. Можливо, він помітив, що після його останньої сварки з епіскопом і тих жахливих чуток, які ширили по місту його вороги, прихильники начебто збайдужіли до нього.