За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна
- Автор: В’ятрович Володимир Михайлович
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-1646-4
- Жанр: История
Электронная книга - «За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна». Краткое содержание книги:
Розгортаючи подальший наступ, відділи УПА 19 травня атакували село Набруж ― головний центр польського підпілля на схід від річки Гучви. В акції взяли участь галицькі та волинські сотні загальною чисельністю понад 900 вояків. У результаті понад чотиригодинного бою польські війська відтіснено за річку, яка протягом тривалого часу правила за лінію фронту.
На початку червня польські сили намагалися провести контрнаступ. Його завданням, за свідченнями одного з учасників, було: «1) якнайбільше ограбити села, які під володінням УПА, головно ходило о харчеві продукти, це в зв’язку з голодом; 2) окружаючими маневрами знищити відділи УПА; 3) винищити цивільне населення на захоплених теренах в поході на схід і знищити по дорозі всі села». Наступ, у якому брали участь три батальйони силою 600 польських вояків, ішов за трьома головними напрямками: з боку Томашева на Губинок, Диниська, Річицю і Ульгівок; з Лащева на Стенятин, Посадів, Ріплин; з Тишівців на Старе Село і Діброву.
Ось як описує акцію повстанський звітодавець: «За кожним одним, добре озброєним та на військовий лад зорганізованим батальйоном посувалося кілька сотень цивільної польської маси з возами, дротами, вилами, лопатами, щоби в завойованому «Гайдамацькому краю» забирати майно помордованих українців».
Проте польська акція, наразившись на сильний опір УПА, зазнала поразки. Загалом, за підрахунками українського дослідника Володимира Мороза, у червні 1944 р. на фронті протяжністю від Чесанова до Грубешева було зосереджено тринадцять сотень УПА. Якщо до цього додати сили самооборонних боївок, то чисельність українців становила близько двох тисяч вояків. Бої тривали до липня 1944 р. За підрахунками польського історика Ґжеґожа Мотики, кожна зі сторін втратила в боях близько 3—4 тисяч осіб. Більшість із них, очевидно, були цивільними.Хоча власне поняття «цивільного» чи некомбатанта, тобто неучасника збройного конфлікту, у польсько-українській війні було доволі розмитим. Документи з Холмщини подають інформацію про масову участь в антиукраїнських акціях місцевого польського населення. Серед цих документів можна також знайти протоколи-роз’яснення, чому те чи інше польське село було спалене українськими селянами.
Активні бойові дії на цих теренах спонукали багатьох українців залишати їх. За даними УЦК, на кінець червня 1944 р. було 12 тисяч біженців лише з Грубешівщини.
Завзяте фронтове протистояння між українським і польським підпіллям припинилося з переходом іншого фронту ― німецько-радянського.
«Прихід Червоної Армії 17 липня 1944 р. на землі Холмщини, ― читаємо у повстанському огляді, ― кількостево послабив відділи УПА. Це сталося внаслідок переходу фронту, коли відділи УПА під напором великої маси ворожого війська розпорошилися, однак по кількох тижнях, хоч в меншій кількості, відділи зорганізовано наново. Зараз по переході Буга червоноармійці першому стрічному селянинові говорили, що вони прийшли створити «Самостоятєльну Польщу». Червоноармійці абсолютно не орієнтувалися, що на широкому надбужному пасі замешкує компактною масою українське населення. Підбадьорені поляки почали вертати з корінної Польщі на свої спалені господарства, однак це вертали боївки АК, щоб за плечима більшовиків дальше робити заколот і нищити українців. Боївки СБ перевели гостру контролю горожан і частину прибувших поляків зліквідовано, а другу завернено назад в Польщу. Залишились тільки польські родини на тих кольоніях, що передньо не включались до протиукраїнської боротьби».
Проте конфлікт і після цього не вичерпався, лише набув більш прихованих форм, а саме використання у боротьбі з ворогом нового окупанта. «Поляки ідуть своїми втертими шляхами донощицтва і провокації, ― читаємо у звіті українського підпілля за жовтень 1944 р. ― Багато їх вступило до міліції. Багато вертається із заходу на старі місця. Вони раділи першим вісткам про створення польської держави, але тепер багато інтелігентів бачить, що Польща піде слідами Прибалтійських держав, тобто стане Радянською Республікою. Агітація проти емігрантського уряду полякам не по нутру. Не дивлячись на те, поляки співпрацюють з НКВД. В масових облавах поляки показують свідомих українців, яких арештує НКВД».