За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна
- Автор: В’ятрович Володимир Михайлович
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-1646-4
- Жанр: История
Электронная книга - «За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна». Краткое содержание книги:
Унаслідок завзятих боїв між польським та українським підпіллям, які тривали перші три місяці 1944 р., відбувся певний перерозподіл їхніх сфер впливу. «Якщо на Рівненщині та на півдні Волинської області, — пише про це Іван Патриляк, — поляки зазнали поразки, то на Волинському Поліссі за підтримки червоних вони зуміли створити власну базу, що охопила територію від р. Західний Буг до рік Стир і Стохід на північ від Ковеля і простяглася вздовж Західного Бугу від Володимира-Волинського до Дорогузька».
Конфлікт на Волині тривав до самого переходу фронту навесні 1944 р. Звіти від того часу свідчать про всю складність ситуації. Тут відображена діяльність УПА, польського підпілля, німецького війська і влади, радянських партизанів, інформація про пересування фронту, про локальні союзи поляків то з радянськими партизанами, то з німцями чи угорськими військами. Фронт досить повільно просувався волинськими землями, і часто навіть на незначній відстані від нього розгорталася інша війна ― польсько-українська.
Відновлена згодом радянська влада репресіями та депортаціями, спрямованими проти українського та польського національних рухів, показала його керівникам, звідки йде найбільша небезпека для обох народів.
В одному з повстанських документів від травня 1944 р. знаходимо цікаву інформацію про зміну стану справ.
«Частина польської партизанки, що входила в склад групи Ковпака, не пішла разом з ним в німецьке запілля, а залишилася за Случем в Людвипільському і Березненському районі. Група ця активно виступала проти відділів УПА і українського населення. З початком квітня група ця повкопувала граничні стовпи з польськими орлами на старій польській границі. Відділи НКВД зробили облаву в теренах Людвипільського і Березненського районів і знищили цю групу. На кордонних стовпах повісили 16 поляків. Решту чоловічого польського населення, що де-не-де залишилося в польських колоніях, більшовики змобілізували і відправили до Рівного до легіону В. Василевської. Решта поляків, що залишилася по селах Людвипільщини, симпатизують з відділами УПА. При переході на схід відділи УПА затримуються на польських колоніях, поляки добровільно дають їм харчі, виставляють варту, переводять через НКВД».
Криваве польсько-українське протистояння припинилося 1944 р. бодай на Волині. В інших регіонах воно тривало ще більш ніж три роки.
Галичина—1944: у вирі Другої польсько-української війни
На початку 1944 р. продовжилося започатковане ще в попередні місяці опанування лісових масивів Галичини українським підпіллям. Для цього, крім створення власних баз і опорних пунктів у лісах, проводили заходи щодо усунення польської присутності у лісничівках та гаївках. Продовжилися виступи проти окремих осіб чи більших осередків поляків.
«Дня 17 січня 1944 року, вечер, ― читаємо в одному з повстанських звітів, ― розпочалась акція на поляків, у тій акції згинуло 18 осіб польської національности і згоріло 18 господарств. У часі, коли будинки господарські горіли, почали вистрілювати набої крісові і гранати, а на гарищах знаходились спалені скоростріли і кріси».
Отож, операція не була ще масовою і була спрямована проти ймовірних озброєних осередків поляків.
Про збільшення кількості жертв серед поляків на порубіжжі 1943―1944 рр. розповідає підготовлений польським підпіллям документ під назвою «Зіставлення вбивств українськими бандами польської людності на теренах Малопольщі від 15.12.43 р. до 20.02.44 р.». Спершу тут в основному подано інформацію про ліквідацію окремих осіб, далі більших груп — від 5—10 осіб, врешті, у лютому 1944 р., зафіксовано вже кілька масових убивств, жертвами яких іноді стало понад сотню людей. Загалом у документі містяться дані про близько тисячу вбитих за цей період поляків.
Ситуація в Галичині перших місяців 1944 р., коли польсько-українське протистояння ще не набрало масштабів справжньої війни, створювала можливості для продовження започаткованих 1943 р. переговорів. У листі Референтури зовнішніх зв’язків Проводу ОУН до делегата уряду Речі Посполитої на Край від 21 січня 1944 р. українські націоналісти зазначали, що основою порозуміння між поляками та українцями мало би стати визнання кожним народом визвольних змагань сусіда за відбудову суверенної держави на етнічній території згідно з правом народів на самовизначення й Атлантичною хартією.