За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна

Напади на українські села на Холмщині тривали від самого початку 1944 р. «Першого дня Різдвяних свят, — писав священик Іван Которович, — 7-го січня цього року, між годиною 7—8 вечора в Старому Селі тимчасово повіреної мені парафії, невідомі злочинці замордували в страшний спосіб цілу родину селянина-українця Адама Мисика, що складалася з п’яти душ, не помилували навіть маленької дитини, яку сьогодні збиралися охрестити, та доньку церковного старости Івана Фугеля, дівчину 17 літ, яка там ночувала». У звітах УДК з Холмщини за січень—лютий постійно загадуються окремі вбивства українців.

У березні 1944 р. польське підпілля провело масштабну антиукраїнську операцію, що увійшла в історію під назвою «грубешівська революція». Її ініціатором був комендант Грубешівської АК Мар’ян Голембйовський, згодом один із найпалкіших прихильників польсько-української співпраці, учасник переговорів з УПА. Протягом 10—11 березня польські підрозділи атакували села Андріївка, Березів, Бересть, Верешин, Ласків, Маличі, Малків, Модринь, М’ягке, Ріплин, Сагринь, Стрижівець, Теребінець, Теребінь, Турковичі, Шиховичі, повністю або частково спаливши їх. Документи українського підпілля подають різні цифри загиблих. Польський наступ не обмежився цими днями і тривав протягом кількох наступних тижнів. У документі під назвою «Спис знищення сіл польськими бандами на Грубешівщині» вказано, що за період з 10 березня до 5 квітня було знищено 36 українських сіл, замордовано 875 осіб. В огляді подій у березні―квітні 1944 р. зазначено, що під час польських березневих акцій «вбито около 2000 українських селян, в тім найбільше жінок і дітей». Український допомоговий комітет укладав списки загиблих навесні 1944 р., їм вдалося поіменно ідентифікувати 1283 жертви, вбиті між 10 березня та 10 травня.

Учасник подій, поручник АК Станіслав Ксьонжек ― «Вирва» згадував про весняну акцію 1944 р.: «Наше військо було дуже добре узброєне і випосажене. Доводили ним самі офіцери передвоєнні. Ціль наша була спалити та знищити все по Буг і Солокію, щоби не було знаку й сліду, бо, як сказав наш один офіцер на відправі, “або перестати боротьбу, або змобілізувати більше війська і вдарити, бо зуб за зуб, хата за хату, село за село принесе тільки більші втрати для поляків. По тій плянованій акції ми щойно думали розкинути летючки, закликаючи українців до згоди”».

І справді, як свідчать численні протоколи, записані після цих кривавих подій, гинули не лише озброєні учасники самооборони, але й жінки, діти та старі люди, які не чинили опору. Навіть більше, з документів чітко видно, що нападники мали за завдання відшукувати цивільних людей, котрі переховувалися, і ліквідовувати їх.

Наведімо одне із запротоколованих підпіллям свідчень ― Ольги Шидловської ― про знищення села Сагринь: «Дня 10.3.1944 р. рано, біля 4-ої години, побачила я, що село горить і сильно стріляють запальними кулями. Я зібрала своїх дітей, Софію, літ 9, Марію, літ 3, Анну, літ 6 і старого батька, літ 69, і сховалася до зовсім знищеного льоху. З льоху видно було, що діялося кругом нас. Я бачила, як польські бандити шукали сховищ, кажучи: «Тшеба шукаць, бо тут може биць». Я бачила і чула, як нападали бандити на мою сусідку, Марію Носаль. Вбили її, віддаючи в неї три стріли. Хотіли кинути ще Марію Носаль в огонь, але один з них сказав, що вона і так згорить.

Дитина Марії Носаль Евфрозина, літ 7, почувши, що мати її вже вбита, почала дуже кричати. Була вже в схроні. Бандити підійшли до схрону і наказали вилазити зі сховища, проклинаючи. Вилізло троє: Тимощук Антоніна, Евстахій Тимощук і Ліда Тимощук. Всіх їх бандити постріляли. Пізніше трупи їх погоріли, а решта свині порозтягали. В цьому самому схроні було ще 7 осіб. Бандити наказували вилазити, але ніхто не показався. Бандити кинули в схрон гранату, яка ранила двоє людей.

Бандити ще довший час були біля сховища і розмовляли поміж собою: «Звідзе, хлопци, тшеба добже шукаць по льохах і схронах». Після цього вийшли на дорогу і приглядалися до нашого льоху, але якось нічого не робили. В той час підійшов до них, видно, якийсь старший і сильно почав кричати до них: «Курва ваша маць, ви тилько чекацє, ажеби за вас ктось працовал, паліць і біць. До тей пори вшистко повінно биць спальоне. Добже шукаць по льохах і схронах». Підбіг до вікна нашої хати, бив прикладом у вікно і кричав: «На Українє, на Українє!» — і підпалили хату.