За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна

Ось як описує керівник УЦК у Любліні: «Польські напасники «народовей армії» дістали належного прочухана та мали кількасот трупів, бо бандитів до неволі не береться. Приємно було почути мені від наших хлопців про належну криваву розправу з бандитами, до яких належали навіть понад 10-літні діти як звідуни, доставці амуніції і зв’язкові. Також польські дівки носили кріси і стріляли разом з мужчинами. Звичайно, для них були особливі кулі за їх криваві вчинки супроти наших селян. Тут виладували наші хлопці всю свою енергію та не один вирівняв свої попередні рахунки за морди рідних. Не пощаджено також цивільного польського населення, яке тримало тісний зв’язок з бандитами, вислало своїх дітей у ліси до банд, доставляло їм харчові продукти та доносило про рухи наших частин. Щоби банди не мали на майбутнє нічлігів та місця перебування, командуючий гауптштурмфюрер дав наказ випалити дощенту усі польські колонії на терені акції. Наші хлопці з вдоволенням взялися зараз до цеї конечної операції польського рака, але швидко мусили ховатися за насипи, бо в горіючих хатах вибухали муніції».

Втручання німців було короткочасним та локальним. Наближався фронт, тому вони не збиралися витрачати час і зусилля на пацифікаційні акції. Через це той же керівник УЦК у Любліні Володимир Левицький згодом жалівся, що в Лащівському повіті «до решти вимордовує польська банда наших усіх людей, байдуже, чи він брав участь у громадській праці, чи був собі звичайним жувачем насущного хліба. По селах осталися хіба старі дідусі і бабки, яким все одно умирати. Народ розбігся на всі сторони, хто до Замістя, інші до Холма /.../. На моє представлення в Дістрікт киває головою й шкрібається в потилицю, мовляв, це дуже велика шкода, й на цьому кінець».

Головне протистояння в цей час розгорнулося між обома підпільними арміями — УПА та АК. Протягом квітня―червня тривали завзяті бої. Німці тим часом здійснювали патрулювання теренів Холмщини з літаків. «Як тільки десь появилися вогні чи зав’язався бій між поляками і нашими відділами, — читаємо в історії сотні УПА «Тигри», — німці висилали туди з Любліна кілька літаків, які бомбили горіючі села і скорострільним вогнем переслідували нарівні поляків як нас».

Надзвичайно важливим для поляків було прорватися на південь, до Львова, для посилення місцевих сил, які мали відновити польську владу до наближення фронту. Українці ж усіляко намагалися цього не допустити. Серед найзначніших слід згадати бої біля Посадова на початку квітня. Цей населений пункт був потужним осередком польського підпілля, для його ліквідації сконцентровано великі сили повстанців ― близько 750 вояків. Бій тривав кілька годин, і через деякий час упівці, знищивши фільварок і забравши склади ворога, залишили село. У підсумку акції знищено колонію Телятин, фільварки Лагівці й Посадів, частину колонії Стенятин, здобуто зброю, харчі, одяг, медикаменти. Втрати ворога ― понад 100 вбитих, власні ― 4 вбитих і 13 поранених.