За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна
- Автор: В’ятрович Володимир Михайлович
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-1646-4
- Жанр: История
Электронная книга - «За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна». Краткое содержание книги:
Продовжували свої дії й польські підпільники. Проти ночі з 20 на 21 жовтня невідомі польські формування напали на українські села Сіде, Блажів, Гуменець на Самбірщині. Крім того, протягом останніх місяців 1943 р. тривали вбивства активістів ОУН, організовані польським підпіллям. На теренах одного з інспекторатів АК «Кремінь» на Тернопільщині спеціально призначені для цього польські боївки протягом жовтня—листопада ліквідували десятьох оунівців.
Тоді ж, восени 1943 р., українське підпілля силами боївок СБ провело на Мостищині й Равщині атаки на важливі польські осередки, розташовані по лісничівках, гаївках та польських колоніях. Їхньою метою передусім було здобуття контролю над лісовими масивами ― можливою базою для розвитку власних або ворожих сил. За підрахунками польського підпілля, до жовтня 1943 р. від рук українців у Галичині загинуло 563 поляки.
Загалом, у Галичині 1943 р. керівники обох підпільних рухів, уважно спостерігаючи за змінами на фронтах і творенням нової міжнародної ситуації, головні зусилля спрямовують на розбудову власних збройних загонів, їхньої матеріальної та інформаційної інфраструктури.
Відповідно, як українські, так і польські документи фіксують порівняно незначну кількість актів взаємного терору, переважно проти активістів обох народів (учителів, священиків, відомих громадських діячів), учасників підпілля. «Поляки скріплюють свою діяльність, ― читаємо в українському документі від жовтня 1943 р. ― Це звітують зі всіх теренів. Свою роботу роблять, не оглядаючись на засоби, розбої, грабежі, донощицтво, ― ось польська зброя в боротьбі з українцями <…>. Факти мордів і грабежів зростають, приміром, у Красному, Золочівщині, Львівщині. Головні свої бази мають у Крехівських лісах (Жовква), бо коло 300 людей, крім цього, поважна кількість в Белзьких, Томашівських, Білгорайських лісах. На терені північної Равщини доконують масових грабункових нападів».
У повстанських звітах із Галичини того часу, схоже, як і раніше на Холмщині та Волині, постійно відзначається використання польським підпіллям провокацій у боротьбі проти українців, зокрема провокування німецьких репресій чи дій радянських партизанів. «Поляки, ― читаємо в «Суспільно-політичному звіті» за серпень 1943 р., ― з одної сторони доносять німцям про все, що знають на українців, а з другої сторони шукають контакту з большевицькими партизанами, яким вказують на українських націоналістів».
1943 р. у Галичині ― лише пролог до війни, котра розгорнулася тут наступного, 1944 р.
Знищення української Холмщини
Початок 1944 р. ознаменувався активізацією діяльності польського та українського підпілля, спровокованою наближенням німецько-радянського фронту. Вступ Червоної армії на початку 1944 р. на колишні терени Другої Речі Посполитої, невизначеність питання про східний кордон повоєнної Польщі на міжнародному рівні штовхнули польське підпілля до реалізації операції «Буря», метою якої було опанувати ці території до приходу радянської влади та засвідчити їхній польський характер. Для цього створюється 27-ма Волинська дивізія АК, розгортаються польські збройні загони на інших землях, особливо в Галичині й довкола Львова. Очевидно, це призводить до військового протистояння з українським підпіллям у регіонах, де воно мало власні збройні сили ― на Волині та в Галичині.
Загалом, саме 1944 р., а точніше його першу половину, можна назвати апогеєм польсько-української війни ― на той момент вона одночасно охоплювала найширший ареал: протистояння сягнуло найбільшого розвитку на Холмщині та в Галичині й разом із тим не згасало на Волині.
На Холмщині, де українські позиції були відносно слабкі, не підкріплені збройно, війна у перші місяці 1944 р. вилилася у масові знищення українських сіл, які поляки сприймали як можливу оперативну базу для розвитку українського руху.
Українське населення Холмщини опинилося в ситуації, аналогічній до тієї, у якій перебувало польське влітку 1943 р. на Волині: з одного боку ― винищувальні акції ворожого підпілля за участі цивільних, з іншого ― заклики власного визвольного руху залишатися на місці. У листівці «Холмська земля жадає відплати» з весни 1944 р. українців закликали: «Ні на крок не поступимось з наших прадідівських земель!» І знову-таки, схоже, як і в ситуації з поляками на Волині, українці Холмщини перші місяці 1944 р. не могли зіпертися на допомогу повстанських відділів ― їх тут тоді не існувало. На той час діяли лише дві боївки СБ ОУН. Через те стихійно постають самооборонні загони. Протоколи свідчень українців про польські акції у березні 1944 р. чітко відтворюють атмосферу тих днів: українські селяни організовують самооборону, цілодобово вартують, охороняючи свої села, переховуються у криївках, проводять наступальні дії проти сусідніх польських сіл, запідозрених в антиукраїнських акціях.