Чужинець в Олондрії (ЛП)

Зала заходила ходором так, що Фінью кинуло лицем униз, і він боявся, що палац обвалиться просто на нього. Стіни все ж витримали; та страшнішим за землетрус був почутий ним голос, жіночий голос, чиє звучання перетворювало його кістки на воду: — Нахабо смертний, — мовив голос. — Гадаєш, що тебе не пам'ятаю я? О, гірко жалкувати будеш ти за злочин цей, що ним заплямував ти сьогодні свою руку. Цей народ перебуває під моїм прокляттям за свою гордість і чаклунства глибину, що перевершувала міру, для смертних корисну. А ти зламав моє святе прокляття; о, повір, ніщо тобі тепер не допоможе. Так каже твоя доля, так зірки на небі провіщають. — Ой леле! — скрикнув Фінья; колись-бо він образив богиню Сарму, і та тепер його ненавиділа. І він почув калатання дзвонів.

Вулицями міста котилися звуки тамбуринів, барабанів і веселих флейт; скрізь люди співали, обіймалися і танцювали з шаленою радістю. Молодий чаклун проштовхався крізь натовпи до самого краю міста в пошуках дельфінки, яка змусила його розсердити богиню Сарму. Але замість дельфінки у воді плавала небаченої вроди діва, зодягнена у білі шати, які колихалися довкола неї і змішувалися з її довгим чорним волоссям. — Допоможи мені піднятися! — гукнула вона. І Фінья зійшов по сходах і допоміг їй, і вона стала на ті білі сходи свого міста і лила сльози з великої радості. — Дякую тобі, благословенний чаклуне, — пролепетала вона. А Фінья відповів: — Ой леле, милостива панно, навіщо ти змусила мене грішити проти богині, яка вже й так мене ненавидить? І принцеса здивувалася: — А що таке? Що вона сказала? — Що ви тут злі чаклуни. — Ох, ні, — заперечила діва. — Це якраз вона зла; вона зненавиділа мене за мою красу. — У це я якраз цілком можу повірити, — сказав Фінья; молода особа й справді була вельми приваблива, наділена бронзовою шкірою, чорними очима та смоляним волоссям, ще й формами такими, що здатні спустошувати країни і нищити народи. Насправді він був майже засліплений нею і вважав її прекраснішою за будь-яку бачену ним жінку, за винятком тієї, яка переслідувала його у снах. А принцеса засміялася і ввела його в місто, сповнене радості, де всі, кого вони минали, вклонялися їм і засвідчували свою відданість. — От тепер ти побачиш, — сказала вона, — чи справді наше місто є місцем зла. Залишися зі мною на рік: бо я кохаю тебе.

Так Фінья залишився з нею в прекрасному місті криниць і садів. І вона сказала йому: — Це місто є містом Дев'яти Чудес. Перше чудо — це наші коні, шкарлатні та блискучі, як троянди. Друге — наші чудові білі мисливські пси, які можуть полювати на морі так само, як на суходолі. Третє — це наші музики, здатні змусити людей плакати, аж поки ті не відкинуть весь тягар своєї скорботи. Четверте чудо — це наше світло, найтонше у світі. П'яте — наші птахи, які мають розум і розмовляють, як люди. Шосте — наш фрукти: найбільш приємні для язика і такі, що зміцнюють тіло, як ніщо інше їстивне на землі. Сьоме — це наше вино, радість для язика й серця; а восьме — вода наших чудодійних криниць, настільки чиста, що оберігає нас од старості, хвороби й смерті.