Чужинець в Олондрії (ЛП)
- Автор: Саматар София
- Серия: Олондрія #1
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Переводчик: mirabel.lv
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чужинець в Олондрії (ЛП)». Краткое содержание книги:
У відчаї Джевік шукає допомоги в жерців олондрійських релігій, однак швидко стає пішаком у боротьбі між двома найпотужнішими культами імперії. І хоч країна стоїть на порозі війни, йому доводиться протистояти привиду й дізнаватися історію дівчини, аби отримати хоч якийсь шанс стати вільним, звільнивши заразом і її. Це випробування кидає виклик його розумінню мистецтва й життя, батьківщини й вигнання, а також того, де проходять межі того «спокусливого некромантства», яким є для нього читання.
—❖ ♦ ❖—
Нагороди та номінації: Nebula Award Nominee for Best Novel (2013), Locus Award Nominee for Best First Novel (2014), World Fantasy Award for Best Novel (2014), IAFA William L. Crawford Fantasy Award (2014), British Fantasy Award for Best Fantasy Novel (the Robert Holdstock Award) (2014)
Коли я відвів погляд од книжки, Ков'ян постукав по своєму келишку на знак схвалення. Його сестра посміхалася над своєю кавою та облизувала зуби, щоб прибрати з них гущу.
Світло вичахало, зношене до нитки. Ков’ян встав і підніс сірника до маленького каганця, що стояв на шафі. Аж тоді, коли стало зовсім темно і бліде світло зірок стало сотатися крізь ляду в стелі, Верховний Жрець Авалеї зайшов у світлицю. Він ступив через поріг без будь-яких запитань, без жодних виявів поваги, відкинув свій капюшон, очі йому блищали, а гув’ялхі по черзі підходили до нього й цілували в руку, і життя, що почало було входити до моїх вен, завмерло, як сік у поваленому дереві, і я знову згадав про присутність смерті.
Жрець сів, відмовився від вина й тушені і прийняв лише склянку води та шматочок сиру. Його жахливий, люблячий погляд обіймав усе, що він бачив у Ков’яновому домі.
— Чому ніхто не оповідає казок? — озвався він. — Посеред нас є чужинець, острів'янин. Тож розважмо його за звичаєм Долини.
— Бабусю, бабусю! — загукали діти.
Ков’янова сестра склала руки, її очі променилися втіхою у світлі каганця.
— Ну гаразд, — відповіла вона. — Оскільки наш гість захоплюється Романом Долини, я розповім йому дещо дотичне.
Вона вмостилася зручніше, аж стілець під нею зарипів. Вона прочистила горло. Десь у глибині світлиці запхинькала дитина, але її одразу прикоськали і знову запала тиша. І тоді жінка розповіла свою казку голосом гортанним і водночас гладким, як новий індійський шовк, і тільки кішка з-за стіни час від часу переривала розповідь своїм вереском.
Люди Дому, о Люди Дому! Ця історія нічию кров на воду не перетворить.
Розповідають, що Фінья Чаклун, бувши одержимим забороненим коханням, вирушив у Евмені, щоб битися з піратами Морського короля; бо в ті часи народ архіпелагу був сильним, і пишався своєю силою, і переслідував наш народ аж до рівнин Мадха. Отже, Фінья доплив до Солоного Узбережжя, де море біле, як молоко, земля бідна, як попіл, а вітри знесилюють тіло. Там він знищив багатьох злих людей силою меча і магії, чим здобув собі славу. І в той час спіткала його отака пригода.
Сталося так, що він отаборився в покинутій частині узбережжя; з ним були Дрод, і Роволон, і Мальдар, і Кет Гайовий. Коли вони перебули там ніч, Фінья першим побачив світанок, а ще побачив білого дельфіна, якого винесло на пісок. І був той дельфін чудовий, як перлина, і тіло мав прегарно збудоване, немов лілія, а оскільки був іще живий, то юнак поспішив спуститися на берег, аби врятувати його. Та коли Фінья добрався туди, сонце, що сходило над Дуоронвеєм, вдарило по дельфіну, і той щез, наче був із морської піни.
І так засмутило Фінью зникнення такої благородної тварини, що він приховав од своїх товаришів те, що бачив. Проте, коли вони захотіли якнайшвидше продовжити подорож, він висловив бажання стати табором на тому ж місці й на другу ніч: сказав-бо їм, що його болить рана. На світанку він прокинувся і побачив дельфіна, який, здавалося, був на порозі смерті, і юнак кинувся вниз колючими пісками, всіяними гострими мушлями; і вдруге сонце зійшло раніше, ніж він дістався до дельфіна, й істота, пильно дивлячись на нього, розчинилася в морі.
Тоді Фінья засмутився ще більше, ніж раніше, і не захотів залишити це місце, хоча всі його товариші були готові рухатися далі. І Дрод сказав:
— Звісно, що чаклунова рана загоїлась; а чи не є те, що тримає його тут, боягузтвом?
Тоді Роволон, і Мальдар, і Кет злякалися, що їхнє товариство розколеться, і що Фінья викличе Дрода на поєдинок за образу; але Фінья сказав лише:
— Розплата відкладається, Сину Кобили.
І вони й третьої ночі отаборилися на тому ж місці, хоча й вельми стривожені.
Але Фінья вирішив не спати, і спустився на порожній берег, і став навколішки там, де бачив дельфіна. Всю ніч він пильнував, і коли небо зблідло, дельфіна винесло на берег, і Фінья обхопив його руками у великій радості. Тоді дельфін заговорив до нього, питаючи:
— За який же ж мій вчинок ти, Дитя Жінки, платиш мені такою тяжкою образою? — А Фінья запитав: — Зглянься, де ж тут образа? Я побачив твою благородну красу і захотів урятувати тебе від загибелі, що її несе тобі світло. — Хіба це не образа — хапати королівську доньку? — відповіла дельфінка. — Пробач мені, — засмутився Фінья, — я діяв у незнанні. — Хай там як, — відповіла дельфінка, — ти мені заплатиш. — Охоче, — пообіцяв юнак. — Раз вже ти мене торкнувся, — сказала дельфінка, — то не відпускай.