Чужинець в Олондрії (ЛП)

— Молися за нас, — лементували вони. Небо над нами танцювало зірками. Коли я нарешті дістався карети, коліна мені підігнулися, і я замалим не зсунувся на землю. Хтось вхопив мене за лікоть і підтримав: Мирос.

— Гоп! — спонукав він, притримуючи відчинені двері карети. — Ти вже майже на місці. Просто постав ногу на приступку.

Я заповз усередину.

— Евнеаньї! Евнеаньї! — стогнав натовп.

Орем приєднався до мене, Мирос зачинив дверцята, й карета рушила. Усю дорогу до вигону я відчував на собі тріумфальний погляд жерця, а у вухах мені дзвенів зчинений гув’ялхі ґвалт. На місці Нічного Ярмарку я зійшов на траву біля високого намету. Його нап’яті стіни світилися, зігріті зсередини пишним рожевим світлом. Здавалося, всі нетлі з цілої Долини злетілися сюди, а перед наметом розтяглися ятки, прапори, смолоскипи Нічного Ярмарку.

Великий натовп зібрався біля дерев'яного помосту перед наметом; на помості сидів старий чоловік з ліміке на коліні. Одне його плече було вище за інше; у світлі смолоскипів він скидався на скелю. Прилаштував свій інструмент і торкнувся струн плектром зі слонової кістки.

— Я оспівую ангелів, — проголосив.

Орем взяв мене за руку.

— Дивися, евнеаньї! — прошепотів він, ликуючи. — Дивися, як вони тут, у Долині, люблять ангелів.

Натовп збився ще щільніше.

— Енавіалхі! — крикнув хтось. — Мирхавлі! — гукнув хтось інший, і це слово підхопили й понесли в натовпі, наче бурдюк з вином.

— Мирхавлі! Мирхавлі!

Старий на помості посміхнувся. Його обличчя розпашілося, і коли він знову заговорив, голос мав чистий, немов скупаний у сльозах. Той голос розтопився в звучанні струн — бо, хоч ліміке й означає «сміх голубки», та інструмент цей насправді не сміється, а плаче. Під супровід цих дзвінких звуків старий оповів