Україна у революційну добу. Рік 1918

Робітники й селяни України, переважна більшість яких не просто не сприйняла гетьманського режиму, а й достатньо швидко втягнулась у вельми активні форми боротьби проти нього, в 1918 р. зблизилися з основним масивом демократичної інтелігенції. Остання була сконсолідована передусім в політичних партіях, що раніше визначали політичне обличчя Центральної Ради, Української Народної Республіки, а після 29 квітня також оперативно почали шукати шляхи протидії новій владі. Причому це було характерним не лише для крайніх, радикальних елементів.

Українські партії, що займали проміжне становище між гетьманщиною і лівими силами, в травні 1918 р. зробили спробу сконсолідуватися й утворили Український Національно-Державний Союз (УНДС). До нього ввійшли Українська демократична хліборобська партія, Українська партія соціалістів-самостійників, Українська трудова партія, Українська партія соціалістів-федералістів, Об'єднана рада залізниць України й Головна рада Всеукраїнської поштово-телеграфної спілки.

Цікаво зазначити, що навіть цей союз політичних партій і організацій в меморандумі, поданому генералові П. Скоропадському 24 травня 1918 р., підкреслював, що «кабінет міністрів — не-український по своєму складу і по своїй політичній орієнтації. В кабінет міністрів не ввійшли представники українських політичних партій і українських громадських груп (українські діячі), які власне і творили Українську Державу. В новий кабінет міністрів ввійшли російські кадети, октябристи та взагалі представники тих громадських не-українських груп, які завжди вороже ставились до українського руху і до української державності, поборювали її з усіх сил в ім'я "єдиної, неділимої" Росії»[635].

УНДС засвідчив закономірність ворожого ставлення до гетьманського уряду більшості українського населення, зростання на цьому грунті ліворадикальних, навіть більшовицьких настроїв і висловив, по суті, вотум недовір'я режимові та вимогу українізації політики й усіх державних органів в Україні[636].

Подібні мотиви звучали й у наступному документі, поданому Українським Національно-Державним Союзом З0 травня 1918 р.[637]

Разом з тим на початках своєї діяльності УНДС готовий був піти і на контакт з гетьманською владою за умови виконання низки умов. Щоправда, в даному відношенні організатори УНДС поділялись на два угруповання.

Праве, консервативніше, крило на вістря політичних домагань висувало заміну неукраїнського, протинаціонального уряду на національно орієнтований, нехай навіть буржуазний, але обов'язково — український.

Ліве, опозиційне ядро, що допускало можливість легальних контактів із гетьманом П. Скоропадським, у центр вимог ставило соціально-економічні, класово-політичні моменти, які не міг задовольнити буржуазний уряд будь-якого складу — і національно-українського і неукраїнського.

За відсутності єдності і скільки-небудь серйозного політичного впливу Український Національно-Державний Союз був приречений на трансформацію в іншу, демократичнішу організацію. Це яскраво засвідчив меморандум Всеукраїнського земського з'їзду від 16 червня 1918 р. Цей великий за обсягом документ — не що інше як крик відчаю селянства, протест проти свавілля влади, яка залучала до розправ над народом окупаційні війська. Не дивно, що «стероризоване нелюдськими насильствами населення або кидається в одчай розпуки, безпорадности і розбігається по лісах, ховається в льохах і ровах або, зневірившись в законі і справедливости, не маючи ні від кого захисту, стає боронити само себе збройною силою.

І, замість торжества права і закону, ладу і спокою, виникають страшні збройні повстання, убивства агентів влади, поміщиків, пожежі й стихійний аграрний терор і за ними, як привид, погроза страшної економічної руїни»[638].

Аналіз панівних тенденцій суспільного життя в Україні переконав Президію Всеукраїнського земського союзу, делегатів земського з'їзду в тому, що «новий уряд не тільки не зменшив анархії, не встановив ладу і спокою, торжества права, закону і справедливости, а навпаки — політикою безоглядної реакції та реставрації старого ладу (тобто монархічно-поміщицького ладу. — В. С.) викликав нові хвилі анархії, заколотів, збройного повстання і стихійного аграрного терору, викликав до себе повне недовір'я і гостру ворожість широких кіл людности і захитав підвалини Української Державності»[639].