Україна у революційну добу. Рік 1918

Чи не першою ластівкою тенденції, що пізніше оформиться у помітний, впливовий політичний курс, стала заява групи лівих українських есерів, виголошена на партійній нараді Харківщини 14–15 липня 1918 р. Група запропонувала проголосити центральним гаслом подальшої роботи «вся влада радам трудової демократії», а після відхилення нарадою відповідної резолюції залишила зібрання, виступивши зі спеціальною заявою. Серед мотивів такого кроку вказувалось, зокрема, на таке: «УПСР в останні часи революції дуже скомпромітувала себе в очах трудового народу, що виявилось особливо після октябрьського перевороту. Замісць коаліційної влади октябрьский переворот висунув гасло влади трудової революційної демократії; це гасло було піднято революційно-соціялістичною партією Росії і було піддержано тільки окремими особами з членів УПСР. Позиція партії в цілому до цього часу була досить невиразною, а на ділі праві течії в партії задушили ліву течію, завдяки чому Центральний Комітет, а також Рада, де були переважно У. С-Р., повели націоналістичну політику, одкинули од себе трудові елементи України, кинувши їх до большевиків. Особливого напруження досягла ця політика тоді, коли так звана УПСР заключила спілку з германськими імперіялістами для того, щоб задушити соціалістичну революцію на Україні.

В останні часи, вже після утворення гетьманської влади, УПСР лівої течії задалась ціллю розпустити ганебний склад партії і заснувала нову нелегальну партію певних людей, що міцно стоять на грунті революційного соціалізму, але новообраний нелегальний Центральний Комітет став на плятформу не революційну; прийнявши тактику угодовства, виставивши в цей важкий час для революції гасло Установчих Зборів, коли за владу рад бореться пролєтаріят і трудове селянство Росії. Завдяки такому напрямку роботи нового Центрального Комітету, в партію входять бувші члени УПСР, ці зрадники трудового народу, в той же час члени, які стоять на плятформі влади рад, з партії виключаються; через це ми гадаємо, що "Плятформа Центрального Комітету", в якій зазначено, що єдине революційне гасло є гасло Установчих Зборів, є плятформа угодовнича, тоді як в цей тяжкий для революції час необхідно стати на грунт клясової боротьби і вести організацію трудових мас не в парляментських установах, в які поруч з трудовими елементами входе і буржуазія.

Ми, у. с.-р., лівої течії, в межах такої партії рахуємо залишатись неможливим і покидаємо її як партію, котра пішла не шляхом революційного соціялізму, а шляхом правих російських соц. — рев. та меншовиків — шляхом угодовства»[656].

Характерною щодо пошуків УПСР-лівицею засад діяльності стала Всеукраїнська нарада емісарів УПСР, що нелегально відбулась 19–22 серпня 1918 р. На ній були присутні губернські партійні емісари Київщини, Поділля, Волині, Херсонщини, Харківщини й Чернігівщини та головні емісари ЦК партії у справах внутрішніх, зовнішніх, військових, а також представник літературного відділу ЦК партії та її Секретаріату (всього 14 осіб).

Ліві есери, по суті, намагалися з'ясувати для себе, чим була на той час їхня партія, до яких ідеалів вона тяжіла — до принципів минулого, чи до орієнтацій на прискорення просування шляхом соціальної революції.

Аналізуючи полеміку на нараді, схильність більшості учасників до того, що мова йшла про відродження старих принципів, П. Христюк не погоджується з такими оцінками. «На ділі ж це було не зовсім так, коли мати на увазі стару партійну програму, ухвалену на II партійному з'їзді, — резюмує він. — Партійна програма виразно стояла на грунті парляментарного демократизму і буржуазної революції, намічаючи соціялістичну революцію тільки як завдання далекого майбутнього. В той же час партія в цілому, в своїй практичній діяльности пішла далі, переходячи поволі на грунт визнання соціялістичного характеру сучасної української революції, що й було, між иншим, зафіксовано на III партійнім з'їзді, а також і виступами партійної фракції в Центральній Раді в кінці 1917 і в січні 1918 р., коли фракція домагалась встановлення на Україні влади рад робітничих і селянських депутатів. Ще далі, само собою розуміється, йшла в цім напрямі ліва течія УПСР, хоч і намагалась удавати, що в суті річи ні про що нове не йде. В дійсности ж творився новий світогляд, нова тактика, хоч зародки їх можна було відшукати в старій партійній програмі (в її частині-maximum)»[657].

П. Христюк звертає увагу й на такий цікавий, новий у діяльності есерів елемент, як посилення уваги до роботи серед робітників. Оцінюючи відповідні виступи на нараді, він робить висновок: «В цім, звичайно, не було нічого дивного. Стаючи на позицію соціялістичної революції, повної перебудови капіталістичного суспільства на цілком нових основах, партія мусіла шукати і відповідних верств, покликаних історично до цієї великої місії, мусіла наповнити цілком конкретним, ясним змістом традиційну партійну формулу "трудовий нарід", яка виявила досить велику елястичність в часі революції, віддавши перевагу в партії правиці»[658].