Хатина дядька Тома
- Автор: Бичер-Стоу Гарриет
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Переводчик: Л. Кузнєцова
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Хатина дядька Тома». Краткое содержание книги:
— Чого тобі, Єво? — спитала Марі.
— Мамо, можна мені доглянути тебе хоч одну ніч? Одну-одненьку. Я знаю, що не дратуватиму тебе, і я не засну. Я часто не сплю вночі і все думаю.
— Не кажи дурниць, доню! — мовила Марі.— Ти така чудна дитина!
— Ну можна, мамо?.. Бо, по-моєму, няня нездужає,— боязко додала вона.— Вона казала мені, що в неї весь час болить голова.
— Атож, оце ще одна з її химер! Няня така сама, як і всі вони,— зчиняє галас, ледве в неї заболить голова чи там палець абощо. Ніколи не можна їм потурати! Це мій твердий принцип,— сказала Марі, обертаючись до міс Офелії,— і ви самі пересвідчитесь, який він слушний. Дайте їм волю бідкатись і жалітися, ледве вних щось заболить, то вони вам натуркають повні вуха. От я сама ніколи не жаліюсь, і ніхто не знає, як мені тяжко. Я вважаю за свій обов’язок терпіти все мовчки і таки мовчу.
На це останнє твердження в круглих очах міс Офелії відбився такий неприхований подив, що Сен-Клер не витримав і голосно засміявся.
— Сен-Клер завжди сміється, коли я хоч словом обмовляюся про своє нездоров’я,— сказала Марі тоном страдниці.— От тільки щоб не довелось йому потім гірко каятись! — І вона притулила до очей хусточку.
Запала ніякова мовчанка. Нарешті Сен-Клер позирнув на годинник і сказав, що має піти в одній справі.
Єва подалась слідом за ним, і міс Офелія та Марі лишилися за столом самі.
— Ось бачите, який він! — мовила Марі, рвучким рухом забравши від очей хусточку, тільки-но лиходій, якого вона мала вразити, зник з очей.— Він ніколи нерозумів і не розуміє, як тяжко я страждаю ось уже скільки років. Воно б не дивно, якби я жалілася чи взагалі докучала комусь своїми недугами. Чоловікам, звичайно, обридає, коли дружина завжди бідкається. Але ж я терплю мовчки, отож Сен-Клер і гадає собі, що я все можу знести.
Міс Офелія не знала, що вона має на це відповісти.
Поки вона думала, що сказати, Марі помалу втерла сльози, стріпнулася, мов горлиця після дощу, й завела розмову про всілякі господарські справи, що їх мала перебрати на себе міс Офелія: про посуд, одяг, білизну, харчі та про безліч інших речей. Міс Офелія дістала стільки застережень, порад і настанов, що людині менш пунктуальній та діловій аж голова пішла б обертом.
— Ну от,— мовила Марі,— тепер я вам начебто про все розказала, і, коли мене знову звалить хвороба, ви зможете впоратись з усім самі. Оце ще тільки Єва... За нею потрібне пильне око.
— Вона, здається, хороша дівчинка, дуже хороша,— озвалась міс Офелія.— Милішої дитини я не бачила.
— Єва — дивна дитина,— сказала Марі,— дуже дивна. У неї стільки химер. Вона зовсім не схожа на мене, анітрохи...— І Марі скрушно зітхнула, наче то була страх яка сумна істина.
«От і добре»,— подумала міс Офелія, але обачно визнала за краще не висловити цього вголос.
— Єва завжди хилилася до прислуги. Як на мене, то деяким дітям воно й не вадить. От і сама я в дитинстві залюбки водила товариство з негренятами, що були в батьківському домі, і це ніколи не йшло мені на шкоду. Але Єва до кожного негра ставиться як до рівні. Ця дитина мене просто дивує. І я ніяк не можу її відучити. А Сен-Клер тільки потурає їй у цьому. Мушу вам сказати, Сен-Клер надто поблажливий до всіх у домі, за винятком власної дружини.
Міс Офелія знову промовчала.
— Слуг треба держати в покор і,— невгавала Марі,— інакше з ними не можна. Я засвоїла це правило ще змалку. А Єва своєю поведінкою розбещує мені всю челядь. Не уявляю собі навіть, як вона житиме, (шли сама стане господинею в домі. Я вважаю, що до слуг треба бути по-доброму, і завжди так і чиню, але вони повинні знати своє місце. А от Єва цього ніяк не дотямить, хоч би скільки їй казати, що слуги нижчі від нас. Ви ж оце самі чули, як вона просилася доглядати мене вночі, щоб няня могла собі спати! Отак би вона й робила, коли б полишити її на саму себе.
— Але ж, я сподіваюсь, ви все-таки вважаєте своїх слуг за людей і розумієте, що їм потрібен відпочинок, коли вони стомлюються?— несподівано різко запитала міс Офелія.
— Ну звісно, аякже! Я завжди дбаю про те, щоб вони мали все належне, але це зовсім не означає, що треба давати комусь особливі привілеї. Нехай собі няня висипляється в інший час, ніхто їй і слова не скаже. Такого сонливого створіння, як вона, я ще ніколи не бачила. Вона ладна заснути і над шитвом, і сидячи, і стоячи, і де ви тільки хочете. Тож нема чого боятися, що няня не доспить. Але поводитись із слугами так, наче з якимись ніжними квітами чи порцеляною, просто смішно,— сказала Марі, поринаючи в пухкі подушки м’якого крісла й присуваючи до себе вишуканий гранчастий флакон з нюхальною сіллю.