Вибрані твори в двох томах. Том 1
- Автор: Сюсюра Володимир
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том 1». Краткое содержание книги:
і дивився на твоє обличчя в той далекий, неповторний час. На сопілку вітер грав північний, падав сніг лілеями на нас.
Скільки днів пройшло і пролетіло, але в серці й досі ще та ніч, і туман, і місто білокриле, і гудків призивний дальній клич.
Наче пісня зустрічі й прощання, у якій — початок і кінець.
О, снігів холодне чарування і єднання тепле двох сердець!
19.XIІ. З 8
НІЧ
IV
Догоряє вечір, квітка пурпурова, у дзвінках трамваїв, кроках і піснях, і нечутно лине довга ніч зимова, довга ніч зимова, чорнокрилий птах.
Дзьоб його довбає квітку пурпурову, заливає тьмою пелюсток огні.
Тихша дзвін трамваїв, замовкає мова, перехожих кроки, вигуки й пісні.
Завмирає місто. Тишина і спокій.
Тільки сніг синіє, тільки вітру змах, і коло будинків ходять одиноко сторожі, як тіні, в довгих кожухах.
Вулиці безкраї. Порожньо і дзвінко.
Кроки одинокі, ніби серця стук.
І в холоднім небі зорі, як сніжинки, шлють байдуже світло на замовклий брук.
Де-не-де у вікнах світло янтаріє, ліхтарі хитливі, тіні без кінця.
В серці пісня спіє. Місто, ніч і мрії.
Що мені навіє довга ніч оця?
Скільки їх минуло, цих ночей зимових!
Та навіки в серці тільки ніч одна, — ніч моя далека першої любові, ніч моя чудесна, юності весна.
Як тоді шуміли верби над рікою, як світили зорі, як сніги цвіли...
Од твого волосся віяло весною.
В ніч ту над рікою ми одні були.
Ні човна, ні весел, ні квіток, ні співів, тільки сніг і вітер, і весна, весна в двох серцях жагучих, в двох серцях щасливих, першої любові сповнених до дна.
Місяць над рікою в темному просторі розливав на гори і на верби ртуть.
Ось чому для мене тільки сині зорі, тільки сині очі у житті цвітуть.
Линь же, моя пісне юності й любові, і весною линьте в серце сніг і мла!
Я за те люблю їх, ночі ці зимові, що одна з ночей цих щастя принесла.
20.ХІІ.38
В САДУ
Зелений сад густий, розчинене вікно.
Я в ньому молодий — колись давно-давно.
Ні, не забуду я той шум далеких віт.
О юносте моя, мій неповторний цвіт!
Я знову молодий, як був колись давно.
Зелений сад густий, розчинене вікно.
15.ХІІ.38
ЧЕКАННЯ
Тихо. В повітрі — ні руху.
Слів де для пісні знайду? Падають тепло і глухо яблука в нашім саду.
В небі — печаль журавлина, в’януть і никнуть цвіти.
Вийду: а обрій — шипшинний, гляну: а небо — як ти.
Хмарка пливе кучерява, тихо, як сон, розтає. Сині під місяцем трави, вітер — зітхання твоє.
Вдаль простягаю я руки, слухаю, кличу і жду... Падають тепло і глухо яблука в нашім саду.
18.XIІ. З 8
МОЛОДІСТЬ
В небі жайворон кружляє, піснею дзвенить.
Далечінь моя безкрая, сонце і блакить!
В небі хмарка пурпурова лине і сія.
Гей, ти, поле колоскове, молодість моя!
Мріє гай, і вітер віє бархатним крилом.
Підняли блакитні вії васильки кругом.
Щось шепочуть тихо трави. В далечінь руду, босоногий і смуглявий, я іду, іду.
В небі хмарка пурпурова лине і сія.
Гей, ти, поле колоскове, молодість моя!
21.ХІІ.38
ЖИТЬ!
Літа здогнав я молоді на зорянім мосту.
Неначе лебеді в груді, — душа моя в цвіту.
На голубі дивлюсь міста, на марево степів, на дорогі твої вуста, — і з серця лине спів.
Співать про день, що нам несе щасливих літ блакить, співать про молодість, про все і жити, жити, жить!
XI1.38
ЛЕЛЕКА
Розцвіла зоря шипшинна в гуркоті прибою.
І лелека з України лине за водою.
Ой летить, летить лелека просто за зорею.
То душа твоя далека лине за моєю.
11.XII.38
ВЕРЕСЕНЬ
Над синім парком місяць блідне в передчутті нічної мли.
В твоїх очах, до болю рідних, осінні фарби розцвіли.
Ми йдем. Мов райдугу, над нами розкинув вересень блакить,
багряне листя під ногами покірно й тепло шелестить.
Душа, як пісня, в небо лине, спадає зорями на шлях.
О, крик прощальний журавлиний, о, тишина в твоїх очах!..
21.1Х.38
Грали дальні зорі в тверді голубій, як ішов від тебе я в останній бій.
Зброї дзвін, походи, на знаменах кров...
І в боях забув я про твою любов.
Вкрили дальні зорі, як тоді, блакить... Чому ж моє серце по тобі болить?
Вересень, 1938
Облітають квіти, обриває вітер пелюстки печальні в синій тишині.
По садах пустинних іде гордовито осінь жовтокоса на лихім коні.
В далечінь холодну без жалю за літом синьоока осінь іде навмання.
В’яне все навколо, де пройдуть копита, золоті копита чорного коня.
Облітають квіти, обриває вітер пелюстки печальні й розкида кругом. Скрізь якась покора в тишині розлита, і берізка гола мерзне за вікном.