Замах на бродягу
- Автор: Сименон Жорж
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Замах на бродягу». Краткое содержание книги:
Мегре уважно слухав його гладенькі круглі фрази, намагаючись водночас розгадати те, що було за ними.
— Сучасні фіскальні закони такі заплутані, що багатьом людям вкрай необхідні досвідчені порадники. Мало кому хочеться порушувати закон, коли його можна просто обійти…
— Тим більше, коли ти власник нічних кабаре!
Рамюель чудово розіграв етюд на тему крайнього подиву, що межує з розгубленістю.
— Я не знав, що влучив, у ціль… Зауважте, я не сказав нічого зайвого…
Мегре нараз пригадав свою недавню розмову з Луї Бубе на прізвисько Мікі. В нічних оазисах Монмартра зустрічалися не тільки місцеві верховоди та їхні адвокати, а й деякі відомі політичні діячі.
— Вбито Буле, — раптом мовив він.
— Буле?
— Месьє Еміля… Власника «Лотоса», «Блакитного поїзда» та двох інших кабаре…
— Я ще не встиг проглянути сьогоднішніх газет… Він був клієнтом Гайяра? — Його наївність могла б обеззброїти кого завгодно. — Саме таких я мав на увазі… Люди деяких професій живуть недовго… А як це сталося?
— Його задушили.
— Який жах!
— Ви допіру згадували про пані Гайяр…
— Схоже на те, що останнім часом вона занепала на здоров'ї… Це почалося, коли ми з Гайяром ще приятелювали. Вже тоді в неї бували нервові депресії. І дедалі частіше… По-моєму, це через те, що вона ніяк не могла звикнути до становища домогосподарки… До речі, скільки їй зараз? Здається, під сорок. Жанін молодша за нього на чотири чи п'ять років… Але вона постаріла катастрофічно швидко. Хоч я сам і не медик, але знаю чимало жінок, для яких цей період просто фатальний… Особливо це стосується красунь… Бідолашний Гайяр! Це дуже розумний чолов'яга — і працьовитий… Він буквально вилазив із шкури, аби тільки забезпечити їй розкішне життя… І справді, якийсь час вони жили на широку ногу, та й цього виявилося замало… А тепер…
Тепер він надяг на себе маску співчуття. Хоча в його маленьких жвавих очицях світилася іронія.
— Ну от, я сказав, що знав, — і, здається, нічого зайвого. Ви могли б дізнатися про все від будь-кого з наших колег…
— Сподіваюся, у Жан-Шарля Гайяра не було судимості?
Метр Рамюель був украй шокований цим запитанням.
— Що ви, що ви?! Як ви могли подумати! — вигукнув він, змахнувши руками. Потім підвівся і глянув на годинник. — Даруйте, але, як ви самі могли бачити, там чекають клієнти… А о другій у мене процес… Сподіваюся, ніхто не дізнається про ваш візит, і наша розмова залишиться між нами…
І, вистрибом підійшовши до дверей, він прошепотів трагічним голосом:
— Нещасна Жанін!
По дорозі додому Мегре навідався до Сюрте.
— Я просив би тебе якнайшвидше махнути на вулицю Ля-Брюйєр, — зовсім не по-службовому звернувся він до Ляпуента. — Мене цікавить блакитний американський лімузин, що стоїть перед будинком метра Гайяра…
З цими словами він подав інспекторові клаптик паперу, на якому було записано автомобільний номер.
— Спробуй довідатися, чи стояв він там у вівторок увечері і о котрій годині від'їжджав учора вранці чи впродовж ночі…
Він ішов згорбившись, важкою ледачою ходою, і безтямно дивився перед себе круглими, немов скляними очима.
Співробітники, котрі бачили його в такі хвилини, були певні, що. комісар щось зосереджено обмірковує, і, мабуть, ніхто у світі, навіть він сам, не міг би переконати їх, що це зовсім не так.
— Тсс… Патрон працює, — шепотіли інспектори.
Насправді ж те, що він робив, скоріше нагадувало досить легковажну дитячу гру. Він брав одну якусь думку чи просто уривок якоїсь фрази і починав механічно повторювати їх, неначе школяр, що намагається витвердити напам'ять заданий урок. Інколи він навіть ворушив губами, щось бубонів собі під ніс — незалежно від того, де перебував: у кабінеті, на вулиці, в автобусі чи у себе вдома.
Його не бентежило те, що на перший погляд у цій грі не було ніякої логіки, ніякого сенсу. Фрази, які він зненацька промовляв, дивували його самого.
— Траплялося, що клієнти вбивали своїх адвокатів, але я ніколи не чув, щоб адвокат убив свого клієнта…
Це зовсім не означало, що він звинувачував Жан-Шарля Гайяра в убивстві хирлявого власника чотирьох кабаре. Він би розгубився, коли б пані Мегре зненацька запитала його під час обіду:
— Про що ти думаєш.
Він би, мабуть, по всій щирості не зміг би їй нічого відповісти.
А то ще в його уяві починали з'являтися і тут же зникали десятки всіляких образів, немов у чарівному ліхтарі.