Рекламне бюро пана Кочека
- Автор: Тевекелян Варткес Арутюнович
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Карл Скрипченко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Рекламне бюро пана Кочека». Краткое содержание книги:
Чабан і пекар, наборщик і боєць загону ЧОП, студент Інституту народів Сходу і партійний працівник, співробітник радянського повпредства в Ірані і директор великого текстильного комбінату… Багата на події біографія згодом дала матеріал для творчості письменника.
Перші романи В. А. Тевекеляна «Життя як воно є» і «Життя починається знову» побачили світ 1950 року.
Значним творчим доробком письменника стали книги «Граніт не плавиться» (1962) та «За Москвою-рікою» (1966).
У своєму новому романі «Рекламне бюро пана Кочека» (1967) Тевекелян відтворив подвиг молодих радянських розвідників-антифашистів, які чотирнадцять довгих років жили і працювали за кордоном, гуртуючи навколо себе бійців проти фашизму.
У книзі намальовано яскраву картину міжнародного життя напередодні другої світової війни.
— Я чув, що заарештовано якогось голландця, ван дер Люббе, — промовив сивий зморшкуватий чоловік. — Його звинувачують у підпалі рейхстагу. Кажуть, у нього в кишені знайдено членський квиток комуністичної партії.
— А інші твердять, що рейхстаг підпалили шибайголови Рема, і зроблено це не без відома досить впливових діячів, — докинув молодик із військовою виправкою. — В усякому разі, одна людина підпалити не могла.
— Для мене цілком зрозуміло одне, — сказав Понсе, — таємницю підпалу рейхстагу буде викрито не скоро. Минуть роки, перш ніж ми дізнаємося про істину. А тим часом цей факт використають націонал-соціалісти під час передвиборної кампанії. Сприятливішого приводу для агітації важко придумати: звинуватити в підпалі комуністів, викликати шовіністичні пристрасті…
— Панове, чи не досить балачок про політику! — втрутилася дружина посла і запросила гостей у вітальню пити каву.
Слухаючи розмову людей, які, поза всяким сумнівом, вельми поінформовані і знають набагато більше, ніж говорять, Василь думав: «Невже всі оці французи, що побачили фашизм, так би мовити, у натуральному вигляді, без будь-яких прикрас, можуть колись стати на його бік і задля вузьких, корисливих інтересів зрадити і свій народ, і свою вітчизну?»
В маленькій вітальні гості пили чорну каву з лікером. І розмова знову торкнулася подій у Німеччині. Хтось висловив думку, що перемога націонал-соціалістів на майбутніх виборах не викликає сумніву.
— Ще б пак! — сказав сивий чоловік. — Після такого терору і залякування виборців, не дивина, що й переможуть. Всю Німеччину вкрито концентраційними таборами, до яких кидають усіх, хто виявляє найменше невдоволення існуючим режимом!
— Вам не здається, панове, що внаслідок варварських методів, які застосовують націонал-соціалісти, керуючи країною, безодня між Німеччиною і зовнішнім світом поглиблюється? — спитав посол.
— Гітлер не надає цьому ніякого значення, — він певен, що великі держави і пальцем не поворухнуть, аби приборкати фашизм і покласти край варварству в центрі Європи! — відказав послові старий.
Франсуа Понсе, помітивши, що гість із Парижа весь час мовчить, не бере участі в розмові, запитав Василя:
— Скажіть, мосьє Кочеку, з яким враженням ви поїдете з Німеччини?
— З найтяжчим, — мовни Василь.
— Справді, тут діється щось жахливе!.. А втім, цього треба було сподіватися. Ми, французи, замість того щоб зблизитися з Німеччиною, коли тут існували демократичні порядки, пленталися в хвості політики Англії та Америки, боячись лишитися в ізоляції. А тепер розплачуємося за це і ще будемо жорстоко розплачуватися.
— Пане посол, я комерсант і, признаюсь, погано розуміюся на політиці. Але, побувши у цій нещасній країні трохи більше двох тижнів і побачивши усе на власні очі, я жахнувся. Часом мені здається, що в Європу вертається середньовічне варварство. Невже державні діячі великих країн, передусім Франції, не розуміють, що треба зупинити фашизм, зупинити зараз, негайно, інакше буде пізно?
— На жаль, уже пізно!.. Тепер інтереси союзників різко розходяться. Англійці прагнуть ослабити Францію, щоб мати змогу самим панувати в Європі. Згадаєте мої слова: вони спробують і фашизм Німеччини використати в своїх інтересах!
— Коли б їм не довелося розплачуватися за таку короткозору політику! — сказав Василь і підвівся, щоб попрощатися.
— Скажіть, мосьє Кочеку, я нічим не можу вам прислужитися? — запитав Понсе.
— Дякую. Я свої справи закінчив і цими днями повертаюся до Парижа.
— Як приїдете, передайте, будь ласка, щирий привіт Маріньє і розкажіть йому про все, що бачили тут…
До виборів у Берліні лишалося кілька днів. Щодня під звуки фанфар і духових оркестрів влаштовувалися паради, факельні процесії, бучні мітинги і збори. В день виборів — п'ятого березня — загони СА розташувалися на всіх пунктах голосування. Вибори й підрахунки голосів відбувалися під керівництвом націстів. І як наслідок — націонал-соціалісти дістали в рейхстагу двісті вісімдесят вісім місць — цілковита більшість.
Вже на другий день після виборів терор у Німеччині посилився. Розпочалися поголовні обшуки й арешти, конфіскація майна євреїв та вороже настроєних до фашизму людей. Василь слухав виступ Герінга по радіо. Немов відповідаючи на запитання, чому все так відбувається, Герінг говорив не соромлячись: «У великій справі без втрат не обійтися. Це неминуче…»