Завоювання Плассана

Мировий суддя дивився на голову суду з таким подивом і тривогою, що пан Делангр мусив опустити голову, щоб сховати усмішку. Він тихенько сіпнув Фожа за сутану, і абат заговорив лагідніше:

— Я сподіваюсь, панове, що ви мені довіряєте. Дозвольте мені, прошу вас, взятися за цю справу. Я пропоную вибрати зовсім просту назву, наприклад, таку — Молодіжний клуб, яка говорить про те, що і є насправді.

Пан Растуаль і пан Мафр уклонилися на знак згоди, хоч ця назва здалася їм трохи невиразною. Потім заговорили про те, щоб просити пана кюре бути головою тимчасового комітету.

— Я думаю, — сказав пан Делангр, глянувши на абата Фожа, — що це не входить у плани пана кюре.

— Авжеж, я відмовляюсь, — сказав абат, злегка знизавши плечима, — моя сутана лякатиме полохливих і тих, хто вагається. До нас прийдуть тільки побожні юнаки, а ми ж не для них відкриваємо клуб. Ми хочемо привабити до себе заблудних, одно слово, здобути собі послідовників, правда?

— Безумовно, — відповів пан Растуаль.

— Отже, буде краще, якщо ми триматимемося в тіні, особливо я. Ось що я пропоную: цю справу повинні очолити ваш син, пане Растуаль, і ваш, пане Делангр, — начебто думка про клуб виникла у них. Пришліть їх завтра до мене, я домовлюся з ними про все. Я вже підшукав приміщення і накидав проект статуту… Щодо ваших синів, пане Мафр, то їхні імена стоятимуть першими у списку членів клубу.

Голова суду був дуже задоволений роллю, призначеною його синові. Таким чином, справу владнали, незважаючи на опір мирового судді, який сподівався здобути славу фундатора клубу. На другий же день Северен Растуаль і Люсьєн Делангр зайшли в стосунки з абатом Фожа.

Северен Растуаль був високий двадцятип’ятилітній молодик, з вугластим черепом і тупим розумом; його недавно прийняли до адвокатської колегії завдяки становищу його батька. Але голова суду, не сподіваючись, що синові пощастить здобути собі клієнтуру, мріяв зробити його товаришем прокурора. Люсьєн, навпаки, був низенький на зріст, із жвавими очима і бистрим розумом, він виступав у суді з упевненістю досвідченого адвоката, хоч був на рік молодший за Северена. «Плассанський вісник» провіщав, що це майбутнє світило адвокатури. Саме йому й дав абат найморочливіші доручення; син голови був у нього на побігеньках, чим дуже пишався. За три тижні Молодіжний клуб було обладнано і відкрито.

Під церквою францисканців, в кінці бульвару Совер, були просторі служби і стара трапезна, якою ніхто не користувався. Це й було ге приміщення, яке мав на прикметі абат Фожа. Парафіяльне духівництво охоче віддало його під клуб. Одного ранку тимчасовий комітет Молодіжного клубу послав робітників у цей напівпідвал. Мешканці ІІлассана були страшенно здивовані, коли побачили, що під церквою влаштовують кав’ярню. На п’ятий день вже не було ніякого в тому сумніву. Там справді мала бути кав’ярня. Привезли дивани, мармурові столики, стільці, два більярди, три ящики з скляним і фарфоровим посудом. Двері пробили в кінці будинку, якнайдалі від входу до церкви. На засклених дверях, до яких треба було спускатися п’ятьма приступками, повісили червоні ресторанні завіси. Зразу входили у велику залу, праворуч були менша зала і читальня; далі, вглибині, у квадратній кімнаті, поставили два більярди; вони містилися якраз під головним вівтарем.