Завоювання Плассана
- Автор: Золя Эмиль
- Серия: Вершини світового письменства #13
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Євгенія Рудинська
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Завоювання Плассана». Краткое содержание книги:
— Ні, ні, з юнаками треба поводитись інакше. Вашому старшому Амбруазові вже двадцять років, а молодшому пішов вісімнадцятий, правда? Подумайте, вони вже не діти, їм треба дозволити якісь розваги.
Мировий суддя аж занімів з подиву.
— То ви дозволили б їм палити цигарки, тягатися по кав’ярнях? — пробурмотів він.
— Безперечно, — сказав усміхаючись священик. — Я повторюю вам, юнаки повинні мати можливість збиратися десь, щоб порозмовляти, покурити, пограти на більярді або в шахи… Вони собі дозволять самі все, коли не дозволите ви… Але, певна річ, я не пускав би їх у всякі кав’ярні. Я хочу, щоб для них було створено спеціальний заклад, клуб на зразок тих, що я бачив по інших містах.
І він виклав цілий план. Потроху пан Мафр почав розуміти; він схвально кивав головою і повторював:
— Чудово, чудово… Це було б не гірше починання, ніж Притулок пречистої діви. Ах, пане абат, треба здійснити цей прекрасний задум.
— Ну що ж, — сказав священик, проводжаючи пана Мафра до воріт, — якщо ця думка здається вам непоганою, то закиньте про це слівце вашим друзям. Я побачуся з паном Делангром, поговорю і з ним також… У неділю, після вечерні, ми могли б зібратися в церкві і вирішити цю справу.
У неділю пан Мафр привів пана Растуаля. Вони застали абата Фожа і пана Делангра в маленькій кімнатці поруч з ризницею. Ідея абата захопила всіх. Утворення клубу для молоді загалом було схвалене, сперечалися тільки про те, як назвати його. Пан Мафр неодмінно хотів назвати його клубом Ісуса.
— Це вже ні! — вигукнув священик, якому нарешті урвався терпець. — До вас ніхто не піде, а коли й піде, то з нього почнуть сміятися. Зрозумійте, що йдеться не про те, щоб все-таки вплутати в цю справу релігію, навпаки, я хотів би лишити її осторонь. Ми хочемо, щоб молодь могла пристойно розважатися, хочемо привернути її до нас, і тільки.
Мировий суддя дивився на голову суду з таким подивом і тривогою, що пан Делангр мусив опустити голову, щоб сховати усмішку. Він тихенько сіпнув Фожа за сутану, і абат заговорив лагідніше:
— Я сподіваюсь, панове, що ви мені довіряєте. Дозвольте мені, прошу вас, взятися за цю справу. Я пропоную вибрати зовсім просту назву, наприклад, таку — Молодіжний клуб, яка говорить про те, що і є насправді.
Пан Растуаль і пан Мафр уклонилися на знак згоди, хоч ця назва здалася їм трохи невиразною. Потім заговорили про те, щоб просити пана кюре бути головою тимчасового комітету.
— Я думаю, — сказав пан Делангр, глянувши на абата Фожа, — що це не входить у плани пана кюре.
— Авжеж, я відмовляюсь, — сказав абат, злегка знизавши плечима, — моя сутана лякатиме полохливих і тих, хто вагається. До нас прийдуть тільки побожні юнаки, а ми ж не для них відкриваємо клуб. Ми хочемо привабити до себе заблудних, одно слово, здобути собі послідовників, правда?
— Безумовно, — відповів пан Растуаль.
— Отже, буде краще, якщо ми триматимемося в тіні, особливо я. Ось що я пропоную: цю справу повинні очолити ваш син, пане Растуаль, і ваш, пане Делангр, — начебто думка про клуб виникла у них. Пришліть їх завтра до мене, я домовлюся з ними про все. Я вже підшукав приміщення і накидав проект статуту… Щодо ваших синів, пане Мафр, то їхні імена стоятимуть першими у списку членів клубу.
Голова суду був дуже задоволений роллю, призначеною його синові. Таким чином, справу владнали, незважаючи на опір мирового судді, який сподівався здобути славу фундатора клубу. На другий же день Северен Растуаль і Люсьєн Делангр зайшли в стосунки з абатом Фожа.
Северен Растуаль був високий двадцятип’ятилітній молодик, з вугластим черепом і тупим розумом; його недавно прийняли до адвокатської колегії завдяки становищу його батька. Але голова суду, не сподіваючись, що синові пощастить здобути собі клієнтуру, мріяв зробити його товаришем прокурора. Люсьєн, навпаки, був низенький на зріст, із жвавими очима і бистрим розумом, він виступав у суді з упевненістю досвідченого адвоката, хоч був на рік молодший за Северена. «Плассанський вісник» провіщав, що це майбутнє світило адвокатури. Саме йому й дав абат найморочливіші доручення; син голови був у нього на побігеньках, чим дуже пишався. За три тижні Молодіжний клуб було обладнано і відкрито.
Під церквою францисканців, в кінці бульвару Совер, були просторі служби і стара трапезна, якою ніхто не користувався. Це й було ге приміщення, яке мав на прикметі абат Фожа. Парафіяльне духівництво охоче віддало його під клуб. Одного ранку тимчасовий комітет Молодіжного клубу послав робітників у цей напівпідвал. Мешканці ІІлассана були страшенно здивовані, коли побачили, що під церквою влаштовують кав’ярню. На п’ятий день вже не було ніякого в тому сумніву. Там справді мала бути кав’ярня. Привезли дивани, мармурові столики, стільці, два більярди, три ящики з скляним і фарфоровим посудом. Двері пробили в кінці будинку, якнайдалі від входу до церкви. На засклених дверях, до яких треба було спускатися п’ятьма приступками, повісили червоні ресторанні завіси. Зразу входили у велику залу, праворуч були менша зала і читальня; далі, вглибині, у квадратній кімнаті, поставили два більярди; вони містилися якраз під головним вівтарем.