Людина, що знайшла своє обличчя
- Автор: Бєляєв Олександр Романович
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Григорий Г. Кулинич
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Людина, що знайшла своє обличчя». Краткое содержание книги:
Як усе-таки добре, що Престо незабаром скине свою жахливу личину!
Престо підійшов до дзеркала і ще раз уважно оглянув своє обличчя. Ніяких змін!
«А все-таки Люкс не хотіла виказувати моєї таємниці, — думав Престо. — Покоївка роздзвонила. Люкс! Як-то вона зустріне мене, коли я стану перед нею в новому вигляді?»
Престо раптом охопило таке нетерпіння, що, незважаючи на багатьох хворих, які були в саду, він поспішив до доктора Цорна.
— Послухайте, докторе! Я не можу більше терпіти. Ваші ліки зовсім не діють на мене, — сказав Престо.
— Не хвилюйтесь, — спокійно відповів Цорн. — Мої ліки діють як слід. Але все робиться не так швидко, як у вас у фільмі. Ліки впливають на гіпофіз і на щитовидну залозу. Вони повинні зібрати потрібну кількість гормонів. Гормони впливають на клітини. Бачите, скільки тут передач? Притому не забувайте, що вам не десять років і кістки ваші не такі податливі, як у дитини. Коли залози, якщо можна так висловитись, наберуться сил, процеси зміни відбуватимуться набагато швидше.
Престо оглянувся і побачив красиву молоду жінку чи дівчину, яка сиділа в кріслі. Тільки тепер він зрозумів, що вбіг у кабінет лікаря без попередження, під час прийому.
— Вибачте, — сказав він ніяково, звертаючись до жінки.
Пацієнтка посміхнулась і сказала:
— Ми вже про все переговорили з доктором. — І, кивнувши головою, жінка легкою ходою вийшла з кабінету.
— Новенька? — запитав Престо.
— Навпаки, старенька, — відповів усміхаючись Цорн.
— Але я не помічав, не бачив такої серед хворих…
— Так, ви не бачили такої, і все ж ви бачили її. Це та сама дівиця, яка сиділа біля своєї веранди у кріслі, пам’ятаєте — міс Веде?
— Страшне чудовисько? — здивовано спитав Престо.
— Вона самісінька.
Престо кинувся до лікаря і почав тиснути його руки.
— Вибачте, докторе, що я усумнився у вашій всемогутності!
— До всемогутності далеко, але все ж сучасна медицина дещо може зробити. Ідіть і терпляче чекайте.
ЧУДО ПЕРЕВТІЛЕННЯ
Минуло ще кілька днів після цієї розмови, днів, схожих на всі минулі. І ось почалося «чудо перевтіленням, як сказав Престо, закінчивши ранковий огляд свого обличчя.
Дзеркало не могло обманути: провал перенісся помітно піднявся. Престо заспокоївся й одразу повеселішав. Тепер уже не могло бути ніякого сумніву: ліки доктора Цорна пробудили внутрішні сили організму, почалося перетворення його тіла.
Кожний день приносив щось нове. Перенісся дуже швидко набувало нормального вигляду. А м’ясистий, туфлеподібний кінець носа немовби «підсихав», утягувався — словом, помітно зменшувався. Стискались і зменшувалися вуха. Весь череп ставав пропорціональнішим. І дивна річ! Престо почав рости. Пальці, руки і ноги довшали, це було помітно по штанях і рукавах, які ставали дедалі коротші.
Одного ранку до Престо прийшла миловидна сестра і, привітавшись, сказала з посмішкою:
— Ви починаєте рости, містер Престо. Вітаю. Скоро цей костюм буде малий для вас. У нас є склад взуття, білизни і костюмів різного розміру. Прислати вам одяг більшого розміру, чи ви замовите новий? У нас є білошвейки, шевці і кравці.
Який же пацієнт Цорна носитиме одяг з чужого плеча! Престо, як і інші, сказав, що він замовлятиме костюми.
Мало хто з пацієнтів забирав із собою гардероб одягу різного розміру. Більшість залишали ці костюми, як казкова жаба-царівна свою шкірку, щоб вони не нагадували про минуле. Комерційні агенти Цорна згодом продавали цей одяг.
Сестра кивнула головою і вийшла.
Через кілька хвилин з Престо вже знімали мірку, — кравець, швець та білошвейка показали зразки дорогих тканин і фасони. Вслід за ними прийшов капелюшник. А надвечір Престо вже з голови до ніг був одягнутий у все нове, щоб через кілька днів повторити цю процедуру.
Внутрішні сили діяли дедалі енергійніше. Один раз прорвавши застиглі форми, ці сили з незвичайною швидкістю почали перебудовувати організм. Тоніо незабаром втратив лік усім новим надбанням і змінам. І коли наприкінці першого місяця «метаморфоз» він вийняв свою фотографічну карі очку і порівняв її з теперішнім своїм обличчям, то спочатку зрадів, а потім навіть злякався: дзеркало відбивало нове, чуже обличчя.
Це вже не був той Антоніо Престо, яким він знав себе з дитинства. Тоніо Престо втратив своє колишнє обличчя. Престо стало моторошно. Немовби його свідомість переселилася в тіло невідомої людини. Він пробував рухати руками — виходило щось нове, досить плавне, навіть граціозне, але якесь чуже. Фізичні відчуття були нові і дивні. Кожен жест давався йому напрочуд легко. Члени тіла стали гнучкими, рухливими. Не було більше незграбних рухів. Хода Престо, яка нагадувала рухи кажана, стала тепер плавною і легкою. Все це було б надзвичайно приємно, якби не було таким новим, що аж страх брав.