Людина, що знайшла своє обличчя

— Чудово! — сказав він. — Бажаю вам успіху в житті. Внутрішні процеси перебудови вашого тіла закінчились, але все-таки ви ще тижнів зо два постежте за своєю зовнішністю. Якщо помітите на обличчі хоч найменшу зміну, негайно приїжджайте до мене.

Захоплений Престо потис докторові руку.

Тоніо залишив у лікаря майже всі гроші, які взяв із собою, — а їх було близько сотні тисяч доларів. У Престо лишилося тільки на дорогу. Він послав телеграму Себастьянові, попереджаючи його про те, що приїде завтра вранці.

О призначеній годині найманий автомобіль під’їхав до вілли Престо. Старий слуга вибіг на широкі сходи, які спускалися пологим півкругом до посипаної піском дороги, і раптом, здивований, зупинився. Замість свого хазяїна він побачив елегантного молодого чоловіка, який, помітивши здивування слуги, розсміявся і сказав приємним баритоном:

— Що, не впізнав мене, старина? Це я, Антоніо Престо, але я побував у лікаря, і він, розумієш, змінив мене, переробив заново. Бери чемодани!

Та Себастьян не рухався з місця. Він був вірний слуга, навіть більше, ніж слуга. На карлика Престо він дивився так, як дивиться нянька на улюблену дитину, і оберігав його інтереси більше, ніж свої власні. Себастьян знав, які небезпеки чекають в Америці мільйонера та його майно, а Престо був крупним мільйонером. Себастьян із завмиранням серця читав у газетах про ті хитрощі, до яких вдаються злочинці, щоб оволодіти чужим багатством. І зараз Себастьян не сумнівався в тому, що має справу з одним із молодчиків, який хоче обдурити його й обікрасти будинок Антоніо Престо.

«Але не на такого напав!» насторожившись, бурмотів сам до себе старик.

Не тільки Себастьян, який багато чого бачив у житті, але й дурний молокосос не попався б на таку вудочку. Обман був занадто очевидний. Чи ж може бути, щоб людина так змінилася!

— Ну, чого ж ти стоїш? — нетерпляче запитав Престо.

— Їдьте собі, звідки приїхали! — грубо сказав Себастьян, піднімаючись на кілька сходин, щоб зайняти на всякий випадок зручнішу позицію біля дверей. — Хазяїна немає, а без нього я нікого в будинок не пущу. Мені суворо наказано.

— От чудний, кажу ж тобі, що я сам і є хазяїн, Тоніо Престо.

Престо зробив нетерплячий рух рукою, який чимсь нагадав Себастьянові жест колишнього потворного Престо. Від хвилювання й обурення, що Себастьян не пускає його, Престо підвищив голос, і в останній його фразі — «я сам і є хазяїн, Тоніо Престо» — почулися нотки фальцета карлика Тоніо.

Себастьян здивовано ще раз оглянув незнайомого молодого чоловіка.

«Що за чортовиння! — подумав старик. — У ньому справді немовби сидить два чоловіки!»

Можливо, Престо і вдалося б скористатися цією хвилиною вагання й переконати Себастьяна, якби не втручання ще одного свідка цієї сцени. Шофер зацікавився розмовою. Він скоса подивився на Тоніо. Звичайно, це не Престо. Хто ж не знає Престо! Шофер був явно на боці Себастьяна і непомітно моргнув йому, немовби попереджаючи: «Не пускай у будинок цього чоловіка, він небезпечний».