Людина, що знайшла своє обличчя
- Автор: Бєляєв Олександр Романович
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Григорий Г. Кулинич
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Людина, що знайшла своє обличчя». Краткое содержание книги:
Ще ніколи знайома дорога не здавалася йому такою довгою.
Коли Престо, нарешті, добрався до вілли Люкс, вигляд у нього був дуже непрезентабельний. Обличчя і комірець почорніли від бруду і поту, волосся злиплося, костюм і черевики вкрилися шаром куряви. Він оглянув себе і завагався, чи показуватись йому в такому вигляді перед Геддою. Але бажання швидше побачити її примусило Тоніо рішуче натиснути кнопку дзвоника. Двері відчинились, і Престо побачив ту саму покоївку, яку він мало не вбив сміхом разом з її господинею. Дівчина не впізнала його. Вона трохи презирливо оглянула його костюм, але, подивившись на обличчя, привітно посміхнулася. Ця посмішка підбадьорила й окрилила Престо.
— Я хотів би бачити міс Люкс.
Тисячі молодих людей, які мріють про славу кіноартистів і артисток, хочуть бачити міс Люкс в надії скористатися з її протекції. Десятки тисяч людей — чоловіків і жінок — різного віку вважали б за щастя лицезріти «божественну» Люкс. Але у неї невистачило б часу на роботу, якби вона почала приймати всіх, хто до неї приходить.
— Міс Люкс немає дома, — відповіла покоївка звичайною фразою.
Але Престо знав ці хитрощі.
— Для мене вона повинна бути дома! — сказав він багатозначно. — Я її давній друг, і вона буде дуже рада бачити мене. — Дівчина посміхнулась, коли молодий чоловік вимовив слово «давній». — Так, так, не смійтесь, — вів далі Престо. — Я знав Гедду, коли вона була ще зовсім маленькою дівчинкою. Я приїхав на кілька днів у справах і вирішив побачитися з нею. Але по дорозі мій автомобіль поламався і… — він значливо показав на свій костюм, — мені довелося йти пішки.
— Як накажете доповісти про вас? — уже зовсім люб’язним тоном запитала покоївка.
Знову це фатальне запитання!
— Бачите, — зам’явся Престо, — я хочу зробити міс Люкс сюрприз. Скажіть міс, що її хоче бачити давній друг.
Покоївка прочинила двері, впустила Престо у велику прийомну ї пішла доповісти своїй пані, попросивши Престо почекати відповіді. Це вже була напівперемога.
«Жінки цікаві, — думав Престо. — Гедда, мабуть, захоче подивитися, що це за давній друг, особливо після того, як покоївка опише їй мою зовнішність. А вона, певно, зробить це…»
— Будь ласка, міс просить вас пройти до неї в будуар, — сказала покоївка, і Престо хвилюючись пройшов у знайому кімнату, що утопала в м’яких килимах, на яких були розкидані пуфи, подушки, левові і ведмежі шкури.
Люкс напівлежала на кушетці, але коли увійшов Престо, підвелась і здивовано глянула на нього. Знову обман! До яких тільки хитрощів не вдаються ці поклонники і мисливці за славою!
— Чого вам треба? — сухо спитала вона.
Престо вклонився.
— Міс, я не обманув вас. Я ваш давній друг, хоч ви не впізнаєте мене. — Його приємний баритон і щирість тону справили добре враження.
— Прошу! — сказала Люкс, вказуючи на маленьке крісло.
Престо сів у крісло. Люкс опустилась на кушетку; хвилину тривала мовчанка. Потім Престо почав говорити, багатозначно поглядаючи на Люкс.
— Щоб переконати вас у тому, що я не обманув вас, я можу розповісти вам те, чого ніхто не знає, крім вас і… ще однієї людини. Я повторю, що говорив Тоніо Престо під час останнього побачення з вами, а також і те, що ви відповідали йому. Повторю від слова до слова.
— Він вам переказав це? — спитала вона.
Тоніо посміхнувся.
— Так, він мені переказав це. Він дуже вибачався, що завдав вам… турбот, примусивши вас сміятися так багато…
— Я мало не вмерла.
Престо ствердно кивнув головою.
— Я це знаю.
— Але при чому тут ви? — запитала Гедда. — Тоніо просив вас передати його вибачення?
— Так, він… заповів мені це.
— Він умер? — злякано спитала Гедда. Тоніо не відповів на її запитання.
— Дозвольте нагадати вам, що ви сказали у відповідь на його освідчення.
— Боже мій, я ж не могла припустити, що моя відмова уб’є його. Він був вашим другом. І тепер ви немовби з’явилися мстити за нього…
— Прошу вас, не поспішайте з висновками і вислухайте мене. Отже, ви тоді сказали Престо, що між ним і вами стоїть непереборна перешкода. І ця перешкода — його потворність. Так же? Значить, якби не було цієї перешкоди, він мав би шанси?
— Так, — відповіла Гедда.
— Так ось, — сказав Престо, — тепер цієї перешкоди немає. Антоніо Престо не вмер, але змінив свою зовнішність. Антоніо Престо — це я. Ви ж не можете сказати, що я потворний?